Трепов Олександр Федорович

Олександр Федорович Трепов (рос. Трепов Олександр Федорович, 18 вересня [30 вересня] 1862, Київ — 10 листопада 1928, Ніцца) — державний діяч Російської імперії, міністр шляхів сполучення, голова Ради міністрів (10 листопада (23 листопада) 1916) — 27 грудня 1916 (9 січня 1917).

Трепов Олександр Федорович
рос. Александр Фёдорович Трепов
Народився30 вересня 1862(1862-09-30)[1]
Київ, Російська імперія
Помер10 листопада 1928(1928-11-10)[1] (66 років)
Ніцца
ПохованняРосійський цвинтар Кокад
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьполітик, міністр, державний діяч
Alma materПажеський корпус
Знання мовросійська[2]
Посадаголова Уряду Російської Федерації і член Державної ради Російської імперії[d]
РідТреповиd
БатькоТрепов Федір Федорович (старший)d
МатиQ108828198?
Брати, сестриТрепов Дмитро Федорович
Нагороди
Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня
орден Почесного легіону

Біографія

ред.
 
О. Ф. Трепов
 
Могила Олександра Трепова на Російському кладовищі в Ніцці

Син генерал-ад'ютанта Ф. Ф. Трепова. Мав двох старших братів — Федора, згодом генерал-губернатора волинського, київського і подільського; і Дмитра, згодом петербурзького генерал-губернатора і палацового коменданта.

Виховувався в Пажеському корпусі, по закінченні якого вступив на військову службу в лейб-гвардії Єгерський полк. У 1889 році вийшов у запас і поступив на службу в Міністерство внутрішніх справ на посаді чиновника для особливих доручень.

Володів 2922 десятинами землі у Переяславському повіті; ще 202 десятини в тому ж повіті числилися за його дружиною. У 1892 році був обраний переяславським повітовим предводителем дворянства; залишався на цій посаді до 1896 року.

В 1896 році був зарахований до Державної канцелярії. Обіймав посади камергера Двору (з 1900), єгермейстера Двору (з 1905). У 1906 був призначений сенатором Першого департаменту Сенату. 1 січня 1914 року призначений членом Державної ради. З серпня 1915 року — член Особливої наради з оборони.

30 жовтня 1915 року очолив Міністерство шляхів сполучення. Особливу увагу приділяв організації військових перевезень, у зв'язку світовою війною, яка тривала у цей час. При ньому прискорилося будівництво Мурманської залізниці, а також була перекладена на широку колію гілка Вологда — Архангельськ. У зв'язку з розвитком автомобільного транспорту заснував у складі міністерства Управління шосейних доріг.

10 листопада 1916 року призначений головою Ради міністрів з залишенням на посаді міністра шляхів сполучення. На посту глави уряду намагався домогтися у Миколи II відставки міністра внутрішніх справ Олександра Протопопова. В іншому зарекомендував себе як лояльний по відношенню до імператора консерватор; неодноразово характеризувався як «реакціонер». 27 грудня 1916 року був знятий з обох міністерських посад.

Після Жовтневої революції заарештовувався ЧК, став одним з лідерів Білого руху[3]. З осені 1918 по січень 1919 року очолював в Гельсінгфорсі Особливий комітет у справах росіян у Фінляндії. Потім емігрував у Францію.

У 1920-х був одним з керівників російської монархічної еміграції. У 1921 році був рекомендований для участі у Російському Закордонному Церковному Соборі в Сремських Карловцях (Югославія)[4].

16 лютого 1921 року був допитаний як свідок слідчим в особливо важливих справах Омського окружного суду в Парижі «з питання про дії московських монархічних груп, що мали на меті порятунок життя Государя Імператора та Царської Сім'ї».

Помер 10 листопада 1928 в Ніцці, похований на Російському кладовищі Кокад.

Нагороди

ред.
  • Командор ордена Почесного Легіону (1916)

Примітки

ред.
  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  3. В New York Times Current History, vol. 17 (Oct-Dec 1918) было ошибочно указано, что Трепов был убит в России (p. XI).
  4. ГАРФ. Ф. 6343. Оп. 1. Д. 1. Протоколы Русского Зарубежного Церковного Собора (1921 г.).

Література

ред.
  • Глинка, Я. В. Одиннадцать лет в Государственной Думе. 1906—1917. Дневник и воспоминания. М., 2001.
  • Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997.
  • Dallin, A. Russian Diplomacy and Eastern Europe, 1914—1917.
  • Julicher, P. Renegades, Rebels and Rogues Under the Tzars. McFarland & Company, 2003. ISBN 978-0-7864-1612-7

Посилання

ред.