Відкрити головне меню

Транспорт Гренландії представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений, лише туристичні екскурсійні перевезення . Площа країни дорівнює 2 166 086 км² (12-те місце у світі)[1]. Форма території країни — трикутникоподібна, видовжена в меридіональному напрямку, вузькою частиною звернена на південь; максимальна дистанція з півночі на південь — 2690 км, зі сходу на захід — 1300 км[2][3]. Географічне положення Гренландії дозволяє контролювати транспортні шляхи в північній Атлантиці між Європою та Північною Америкою; морські проходи з Атлантики до Гудзонової затоки, Північного Льодовитого океану Північно-Західним проходом через море Баффіна та Данською протокою до Гренладського моря; повітряні маршрути між Євразією та Америкою через Північний полюс[4].

Транспорт Гренландії M:
Транспортна система Гренландії (англ.)
Транспортна система Гренландії (англ.)
Площа 2,2 тис. км² (12-те)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Гуннбйорн (3700 м)
Аеропортів 15 (147-ме)
Узбережжя 44,09 тис. км
Головний порт Сісіміут
Орган Міністерство транспорту, будівництва та житла
Голова Міністр Оле Бірк Олесен

Історія становлення і розвиткуРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Автомобільні шляхи в країні представлені короткими шляхами сполучення між окремими об'єктами в містах. Між містами дороги відсутні, використовується морський, повітряний і мотосанний транспорт.

ПовітрянийРедагувати

У країні, станом на 2013 рік, діє 15 аеропортів (147-ме місце у світі), з них 10 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 5 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 2 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 6 (2)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 1 авіапідприємство «Ейр Грінланд» (у Данії), яке оперує 8 повітряними суднами[1].

Гренландія не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OY-H, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Гренландії мають літерний код ІКАО, що починається з — BG[1].

ВоднийРедагувати

МорськийРедагувати

Головні морські порти країни: Сісіміут.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 1 морського судна з тоннажем більшим 1 тис. реєстрових тонн (GRT) (156-те місце у світі),[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 1 (Данії)[1].

Міський громадськийРедагувати

Державне управлінняРедагувати

Данія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через міністерство транспорту, будівництва та житла. Станом на 30 листопада 2016 року міністерство в уряді Ларса Люкке Расмуссена очолював міністр Оле Бірк Олесен[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Greenland : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 1 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Denmark : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 1 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

ПосиланняРедагувати