Тоніньйо Серезо

	Тоніньйо Серезо
Особисті дані
Повне ім'я	Антоніо Карлос Серезо
Народження	21 квітня 1955 (69 років)
	Белу-Оризонті, Бразилія
Зріст	183 см
Вага	75 кг
Громадянство	Бразилія
Позиція	Півзахисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
1999	«Атлетіко Мінейро»
1999	«Віторія» (Сальвадор)
2000–2005	«Касіма Антлерс»
2006	«Гуарані» (Кампінас)
2006	«Баїя»
2007	«Аль-Хіляль» (Ер-Ріяд)
2008	«Аль-Шабаб» (Дубай)
2009	«Аль-Айн»
2010	«Спорт Ресіфі»
2012	«Віторія» (Сальвадор)
2013–2015	«Касіма Антлерс»
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
Тоніньйо Серезо у Вікісховищі

Тоніньйо Серезо (порт. Toninho Cerezo; нар. 21 квітня 1955, Белу-Оризонті) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника, потім тренер. Гравець збірної Бразилії. Серезо зазвичай вважається одним з найкращих опорних півзахисників Бразилії всіх часів, особливо виступаючи у складі своєї рідної команди «Атлетіко Мінейро»^[2].

Клубна кар'єра

Почав грати в аматорській команді «Ферровіарія» в кварталі Еспланада, Тоні був помічений Жералдо Патотою, скаутом «Атлетіко Мінейро». На перегляд до клубу Тоні прийшов не в своїх бутсах, він був дуже бідний, і лише один погодився їх йому позичити. Після сезону в оренді в «Насьйоналі» з Манауса, Тоні повернувся в «Атлетіко» і вже твердо застовпив за собою місце у складі, загалом провівши 451 гру і забив 77 голів.

У 1983 році за 10 млн доларів Тоніньйо був проданий в «Рому», де вже грав інший знаменитий бразилець Фалькао, але справи у Серезо не дуже ладналися, холодний клімат і чужа країна не дозволяли йому грати із звичайним йому блиском, хоча він допоміг виграти два Кубка Італії, забивши в обох фіналах.

У 1986 проданий в «Сампдорію», де несподівано знову засяяв, став головним організатором атак клубу, який, вигравши 2 рази кубок країни, Кубок Кубків УЄФА, Суперкубок Італії і вийшовши у фінал Ліги чемпіонів, завоював протягом того періоду свої головні досягнення.

Повернувшись у Бразилію в зеніті слави, він підписав контракт із «Сан-Паулу» у 1992 році, де виграв два Міжконтинентальних кубка і був названий кращим гравцем фіналу 1993 року. Також з командою Тоніньйо виграв низку інших турнірів. В подальшому зіграв ще за кілька клубів і закінчив ігрову кар'єру у 1997 році у своєму рідному «Атлетіко Мінейро».

Виступи за збірну

Дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії 9 березня 1977 року проти Колумбії (6:0). Наступного року зіграв на чемпіонаті світу 1978 року, ставши бронзовим призером турніру. На наступному мундіалі 1982 року бразильці поступились майбутнім чемпіонам італійцям (2:3) у другому груповому етапі через помилку Серезо, в результаті якої м'яч був перехоплений італійським форвардом Паоло Россі, який забив один з голів. Протягом багатьох років після події Серезо широко критикувався за цю помилку багатьма бразильськими шанувальниками та пресою. Також мав поїхати на турнір 1986 року, однак травма підколінника у травні виключила його з майбутнього чемпіонату світу.

Всього у формі головної команди країни зіграв 57 матчів і забив 5 голів.

Тренерська кар'єра

Будучи тренером, він прославився як у Бразилії, так і за кордоном. У 1999 році він вивів «Віторію» (Сальвадор)у до півфіналу чемпіонату Бразилії". Також тренував «Атлетіко Мінейро», потім поїхав до Японії, де працював з клубом «Касіма Антлерс» протягом шести років і став дворазовим чемпіоном Японії та дворазовим володарем кубка Ліги, а також здобув Кубок Імператора.

2006 року очолював на батьківщині «Гуарані» (Кампінас) та «Баїя», після чого відправився за кордон і працював з саудівським «Аль-Хілялем» (Ер-Ріяд), а також еміратськими «Аль-Шабабом» (Дубай) та «Аль-Айном», ставши чемпіоном ОАЕ в сезоні 2007/08.

27 травня 2010 року був затверджений новим головним тренером «Спорт Ресіфі». Але всього три місяці по тому, був звільнений через погані результати, отримані в Серії B.

3 грудня 2011 року повернувся до клубу, де здобував перші результати як тренер, до «Віторії» (Сальвадор). Однак 5 квітня 2012 році покинув клуб.

На початку 2013 року повертається до «Касіми Антлерс», з якою завойовує Кубок банку Суруга 2013 року.