Вікіпедія

Тома Жоллі

Тома Жоллі (фр. Thomas Jolly; нар. 1 лютого 1982, Руан, Франція) — французький актор, театральний та оперний режисер.

Тома Жоллі
Народився1 лютого 1982(1982-02-01) (42 роки)
Руан
Країна Франція
Діяльністьактор, режисер, сценограф, lighting designer
Галузьтеатр[1], постановкаd[1], сценографія[1] і lighting designd[1]
Alma materLycée Jeanne-d'Arcd і Університет Кан-Нормандія
Знання мовфранцузька[2][1][3]
Нагороди
кавалер ордена Мистецтв та літератури
IMDbID 3481235

Художній керівник «La Piccola Familia», театральної компанії, яку він заснував у Руані 2006 року, керівник національного драматичного центру «Le Quai d'Angers» (з січня 2020 по листопад 2022 років). У вересні 2022-го був призначений художнім керівником церемоній літніх Олімпійських ігор 2024 року у Парижі[4][5][6].

Життєпис

ред.

Ранні роки

ред.

Народився у родині друкаря та медсестри. Акторську діяльність почав у 1993 році в Руані, коли приєднався до дитячої театральної трупи під керівництвом Наталі Баррабе. Згодом вступив до середньої школи Жанни д'Арк у клас «Театр» і працював під керівництвом акторів Театру де Рів[7].

1999 року, поряд зі ступенем театрознавства в університеті Кан-Нормандія, створив університетську театральну трупу та грав на кількох фестивалях у регіоні. 2001 року в Кані приєднався до професійної підготовки акторів-стажерів в ACTEA (La Cité Théâtre) під керівництвом Олів’є Лопеса[8], згодом, 2003-го вступив до Національної школи національного театру Бретані у Ренні, школу під керівництвом Станісласа Норді, де працює, зокрема, під керівництвом Жана-Франсуа Сівадьє, Клода Режі, Юбера Кола, Робера Кантарелли, Ж.-К. Саїса та Антона Кузнєцова[9][10].

Перші кроки

ред.

Паралельно із навчанням, поставив дві вистави: «Маріана» 2004 року – адаптація «Листів португальської черниці», та «Фотографія» Жана-Люка Лагарса[fr] 2005-го в рамках семінару «карт-бланш» школи TNB. Як актор 2005-го зіграв у «Splendid's» Жана Жене у постановці Седріка Гурмелона, а 2006-го, під керівництвом Станісласа Норді зіграв в «Арахісі» Фаусто Паравідіно.

Після повернення до Нормандії наприкінці 2006 року, зібрав кількох молодих акторів та заснував «La Piccola Familia». У січні 2007-го вийшла прем'єра вистави «Арлекін, вихований коханням» за п'єсою П'єра Карла де Шамблен Маріво, де виступив режисером та виконавцем титульної ролі Арлекіна. Прем'єру зіграли на національній сцені «Тризуб» у Шербур-Октевілі. Друга постановка, «Тоа» за п'єсою Саші Гітрі, була створена у «Trident», у січні 2009 року. Того ж року вистава отримала приз глядацьких симпатій «Odéon» у рамках фестивалю молодих компаній Impatience[11].

З 2010 року став до постановки всієї трилогії про Генріха VI Вільяма Шекспіра. Розділив твір на два великі цикли. Частина перша об’єднувала всю першу частину «Генріха VI» та перші 3 дії другої частини, й вийшла у січні 2012 року у Trident-Scène nationale у Шербур-Октевілі. Друга частина, до якої увійшли дві останні дії другої частини «Генріха VI» та всю його третя частиня, було створено у два етапи: епізод 3 вийшов у листопаді 2013 у Національному театрі Бретані, епізод 4 – в рамках 68-го Авіньйонського фестивалю. 21 липня 2014 року в La Fabrica вистава була представлена ​​вперше повністю. Ця робота принесла йому Премію Мольєра за режисуру 2015 року[12][13][14][15][16][17].

2014 року поставив російську версію «Арлекіна, вихованого коханням» Маріво з акторами «Гоголь-центру» у Москві[18]. У жовтні того ж року став асоційованим художником у Національному театрі Бретані в Ренні[19].

Театральна та оперна режисура

ред.
 
Тома Жоллі в ролі Тієста (Théâtre des Célestins, Ліон, 2019

Продовженням «Генріха VI», 2015 році випускає «Річарда III» на сцені театру «Одеон». Заявляв про бажання протягом доби, 24 години безперервно, зіграти поспіль всього «Генріха VI» та «Річарда III»[20]. 2016-го став асоційованим артистом Національного театру Страсбурга.

На фестивалі в Авіньйоні 2016 року представив дві нові робти: «Пліт Медузи» зі студентами Страсбурзької школи драматичного мистецтва та «Небо, ніч і славний камінь» — виставу у формі щоденного серіалу. справжню хроніку Авіньйонського фестивалю з 1947 по... 2086[21]. Водночас разом із автором Дам’єном Габріаком створили коротку програму «Les Chroniques du Festival d'Avignon», яка транслювалася на «France Télévisions» у липні 2016 року.

Свою першу оперу «Еліогабало» Франческо Каваллі поставив у вересні 2016-го в Паризькій опері[22]. «Фантазія» Оффенбаха в Opéra-Comique вийшла 2017 року[23][24].

У липні 2018-го відкрив Авіньйонський фестиваль у головному дворику Папського палацу «оперною» постановкою «Тієст», римською трагедією Сенеки (сучасника Ісуса з Назарету), перекладеної з латинської мови Флоренс Дюпон, у якій сам зіграв роль Атрея (одного з «монстрів» Сенеки)[25][26][27][28][29][30][31][32][33]. Робота була номінована на Премію Мольєра у двох номінаціях. Як відмічала «The Guardian»: вистава «наповнює страхітливу сцену Папського палацу […] декількома моментами делікатної витонченості»[34].

Того ж 2018 року, для фестивалю «Les Emancipéés» разом із L. (Raphaële Lannadère) та музикантом BabX створили музичне шоу на честь співачки Барбари, в якому також зіграв як актор[35].

20 вересня 2019 року отримав призначення на посаду директора Національного драматичного центру «Le Quai d'Angers» з 1 січня 2020 року[36][37].

Під час карантину у березні 2020 року, зіграв «Ромео і Джульєтту» на своєму балконі[38].

У червні 2022-го представив повну версію «Генріх VI + Річард III = IX» на набережній в Анже протягом 4 вихідних: перший без нічної перерви, наступні 3 – з нічною перервою з суботи на неділю. Тетралогія тривала 15,5 годин чистого театрального часу, або майже 24 години з антрактами[39][40].

Літні Олімпійські ігри 2024

ред.
 
Олімпійські кільця на Ейфелевій вежі

У вересні 2022 року був призначений художнім керівником церемоній відкриття та закриття Олімпійських ігор у Парижі 2024 року у співпраці із Тьєррі Ребулем[41]. За словами Тоні Естанге, президента Paris 2024, Жоллі є «сміливим вибором, який відповідає нашому баченню»[42]. Логістичний вибір відзначається інноваційною концепцією завдяки тому, що шоу відбувається за межами стадіону, на відстані понад шести кілометрів Сени. Тома Жоллі представляє художню інсценізацію, побудовану навколо 12 картин, яка прагне бути інклюзивною та репрезентувати Францію, заявляючи: «Найбільше я хочу, щоб ця церемонія включала всіх. Ми всі повинні відзначати цю різноманітність»[43][44].

Творчість

ред.

Театральний актор

ред.

Театральний режисер

ред.

Фільмографія

ред.
  • 2009 — «The Secret People»

ТВ-шоу

ред.

Визнання

ред.
  • 2009 — Фестиваль Impatience pour — Приз глядацьких симпатій за виставу «Тоа»
  • 2013 — Премія Бомарше за найкращу виставу «Генріх VI»
  • 2014 — Театральна премія Жан-Жака Готьє[53]
  • 2015 — Премія Мольєра[fr]. Режисерська премія за виставу «Генріх VI»
  • 2015 — Премія Жан-Жака Готьє – SACD
  • 2015 — Гран-прі Професійної асоціації критиків
  • 2017 — Премія Бомарше - SACD / Режисура
  • 2019, 12 березня — Кавалер ордена мистецтв і літератури[54]
  • 2019 — Номінації Премії Мольєра за виставу «Тієст»: акторка другого плану (Анні Мерсьє); візуальні ефекти
  • 2023 — Премія «Мольєр» за візуальні та звукові ефекти за шоу «Starmania»

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ Tears and fears for the man planning Paris Olympics show. France 24 (англ.). 26 January 2024. Архів оригіналу за 26 January 2024. Процитовано 27 January 2024.
  5. ↑ Pavitt, Michael (21 September 2022). Paris 2024 names artistic director for Opening Ceremony on River Seine. Inside the Games. Архів оригіналу за 21 September 2022. Процитовано 21 September 2022.
  6. ↑ French stage director Thomas Jolly and filmmaker Michel Hazanavicius to direct opening and closing ceremonies for 2024 Paris Olympics (англ.). Associated Press. 21 September 2022. Архів оригіналу за 25 January 2023. Процитовано 25 January 2023 — через ESPN.
  7. ↑ «Thomas Jolly. Lumineuse apparition», Libération, 3 décembre 2014
  8. ↑ « ACTEA de La Cité Théâtre »
  9. ↑ «Thomas Jolly», Théâtre contemporain.net, 17 mars 2014
  10. ↑ «Thomas Jolly», Théâtre National de Strasbourg, consulté le 28 mai 2019
  11. ↑ « 10 choses à savoir sur Thomas Jolly », L'Obs, 12 juillet 2018
  12. ↑ “Richard III” le feu d'artifice mortel du roi jolly. lesechos.fr. 05/20/2015. Процитовано 12 вересня 2016.
  13. ↑ « Henry VI », l'épopée de Thomas Jolly éclaire la nuit d'Avignon. next.liberation.fr. 2016/07/20. Процитовано 22 липня 2014.
  14. ↑ «Thomas Jolly: «Hollywood a tout repompé sur Shakespeare», Aparté, 5 octobre 2014
  15. ↑ «Beaucoup de bruit pour rien», Les Inrockuptibles, 6 janvier 2016
  16. ↑ «Richard III, le fabuleux opéra rock de Thomas Jolly», Le Figaro, 6 octobre 2015
  17. ↑ «Thomas Jolly vient présenter son spectacle «Richard III» de Shakespeare», On n'est pas couché, France 2, 20 février 2016
  18. ↑ « Thomas Jolly sur le site de l'Opéra de Paris », consulté le 15 août 2021
  19. ↑ «“Richard III” au théâtre de l'Odéon: Thomas Jolly mêle (un peu trop) les genres», Télérama, 9 janvier 2016
  20. ↑ Thomas Jolly, le monstre de théâtre (Le Progrès de Lyon, 12 février 2019)
  21. ↑ Avignon: les critiques de théâtre selon la «Piccola Familia» et des enfants sur le «Radeau de la méduse». next.liberation.fr. 2016/07/20. Процитовано 12 вересня 2016.
  22. ↑ «Thomas Jolly: l’audacieux metteur en scène au micro d’Olivier Bellamy», Radio Classique, 5 avril 2019
  23. ↑ Fantasio на YouTube
  24. ↑ «Fantasio» sème la bonne humeur à l'Opéra Comique / «Télérama», 14 février 2017
  25. ↑ «Avignon 2018: le «Thyeste» furieux de Thomas Jolly», «Les Échos», 17 juillet 2018
  26. ↑ «Thyeste au théâtre: les comédiens racontent l'envers du décor», «France Culture», 17 juillet 2018
  27. ↑ «Damien Avice: «Thyeste, c’est un duel de cow-boys», «Relikto», 18 décembre 2019
  28. ↑ «Avignon. Un son et lumière dans la Cour d’honneur», «L'Humanité», 9 juillet 2018
  29. ↑ «Thyeste: le roi devenu monstre», «Aliénor, chroniques culturelles de La Rochelle et alentours», 31 décembre 2018
  30. ↑ «L’Illusionniste «Thyeste»: Comment le théâtre de Thomas Jolly va conquérir le monde», «Vanity fair», 27 novembre 2018
  31. ↑ «Thyeste: Thomas Jolly réussit son examen de passage», «Le Figaro», 7 juillet 2018
  32. ↑ «Avignon: la violence de «Thyeste» déchire les murs de la Cour d’honneur», «Le Monde», 7 juillet 2018
  33. ↑ «Avec “Thyeste”, Thomas Jolly nous plonge dans l’effroi», «Télérama», 7 juillet 2018
  34. ↑ «Avignon festival review – shock, awe and 10 hours of Don DeLillo», «The Guardian», 11 juillet 2018
  35. ↑ [«Les Émancipéés 2018: l’ombre de Barbara plane sur le festival, avec Raphaële Lannadère», franceinfo, 24 mars 2018
  36. ↑ «Thomas Jolly au Quai d’Angers: les centres dramatiques rajeunissent», «Libération», 23 septembre 2019
  37. ↑ «Nomination de Thomas Jolly à la direction du Quai, centre dramatique national d’Angers», communiqué du Ministère de la culture, 20 septembre 2019
  38. ↑ «Confinement: l'acteur et metteur en scène Thomas Jolly joue Roméo et Juliette sur son balcon», «BFMTV», 25 mars 2020
  39. ↑ «24 heures de théâtre: on a assisté à "Henry VI + Richard III", la tétralogie de Shakespeare par Thomas Jolly», «france inter», 5 juin 2022
  40. ↑ «Henri VI» et «Richard III» joués à Angers en juin: pourquoi cette pièce est un événement?, «ouest france», 2 juin 2022
  41. ↑ Paris 2024 (фр.). Le Parisien.
  42. ↑ ceremonie-ouverture-jo-paris-2024-gloire-thomas-jolly-directeur-artistique-evenement (FR) . olympics.com.
  43. ↑ Cérémonie d’ouverture des JO de Paris 2024 : le moment de gloire (annoncé) de Thomas Jolly, directeur artistique de l’événement (фр.). Olympics.com. 26 juillet 2024.
  44. ↑ La cérémonie d’ouverture des JO encensée par (presque toute) la presse internationale (фр.). Le HuffPost. 27 липня 2024. Процитовано 27 липня 2024.
  45. ↑ «Au Festival d'Avignon, Thomas Jolly fait la cour», «L'Express», 4 juillet 2018
  46. ↑ «"Mithridate": Racine en un opéra funèbre», «Les Échos», 21 février 2021
  47. ↑ «Henry VI», carnages au bout de la nuit / «Libération», 22 juillet 2014
  48. ↑ Richard III, une pièce très Jolly / Le Figaro, 6 janvier 2016
  49. ↑ Le Ciel, la nuit et la pierre glorieuse
  50. ↑ Thomas Jolly: «Je n’ai rien trouvé de mieux que l’artisanal» / «Le Temps», 2 novembre 2017
  51. ↑ «Thyeste, Avignon 2018»
  52. ↑ «Thomas Jolly pousse les feux de "La Nuit"», «Les Échos», 20 juillet 2020
  53. ↑ Tous les Théâtres en fête à la SACD (фр.). sacd.fr. 27 janvier 2015. Процитовано 15 avril 2022.
  54. ↑ Nomination dans l'ordre des Arts et des Lettres – hiver 2019 (фр.). Ministère de la Culture. Процитовано 2019-6-03.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тома_Жоллі&oldid=43168570