Теодор Марітчак

Теодор Михайлович Марітчак (8 лютого або 13 лютого 1894, Яворів, Австро-Угорська імперія — 15 лютого 1951, Станіслав (нині (Івано-Франківськ)) — український громадський діяч, письменник, учасник Першої світової війни, хорунжий УГА.

Марітчак Теодор Михайлович
Марітчак Теодор Михайлович
Народження	8 лютого 1894(1894-02-08) Яворів
Смерть	1951(1951) Станіслав
Поховання	Станіслав
Національність	Українець
Країна	ЗУНР
Приналежність	УГА
Звання	Хорунжий

Життєпис

Народився в м. Яворів (Галичина), у сім'ї скарбового урядника (податкового інспектора) Михайла Марітчака та його дружини Анастасії. Батько був одним із чільних діячів українського руху на Лемківщині, засновником і головою філії «Просвіти» в повітовому містечку Яслі.

Брат — Олександр — в 1921—1923 рр. очолював канцелярію Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича у Відні.

Освіта

З 1905/1906 по 1913 рр. навчався в цісарсько-королівській (державній) польськомовній гімназії в Яслі, де українську мову викладали лише як понад обов'язковий предмет. Після закінчення гімназії планував навчатися в торговій академії, але почалася війна.

Участь у Першій світовій війні

Військову службу розпочав однорічним добровольцем в австро-угорській армії. Закінчив тримісячні офіцерські курси та був іменований кадетом-аспірантом у розпорядженні краківської військової команди.

В серпні 1918 р. служив у Бохні Краківського воєводства в сотенній канцелярії запасної сотні поворотців, які поверталися з російського полону.

6 вересня 1918 р. отримав у губернському військовому суді в Любліні призначення на службу «слідчим губернського інспекторату Люблін у Холмі».

Служба в Українській Галицькій Армії

Після розвалу Австро-Угорської імперії, виїхав у Галичину, де 6 листопада 1918 р. в Жовкві став на службу в українську армію як однорічний десятник.  Був призначений до 2-ї чети 2-ї сотні жовківських добровольців.

12 листопада 1918 р. переведений до 1-ї сотні добровольців (командир — поручник І. Затварський). 19 листопада 1918 р. в складі загону з трьох сотень, одного скорострілу та похідної кухні вирушив до Львова, де поміж поляками та українцями уже велися бої. 21 листопада 1918 р. підрозділ вступив у бій із поляками під Чортівською Скалою біля Винників, примусивши ворога відступити.

Після відходу українських військ зі Львова та їх реорганізації в Куровичах, 25 листопада 1918 р. був призначений до 1-ї чети 3-ї сотні 1-го бойового куреня (командир отаман В. Черський) 1-го полку піхоти імені князя Лева, який 30.11.1918 р. вирушив на Львів. Через хворобу серця, після місяця боїв був відправлений у тил 31.12.1918 р. до Станиславова.

Згодом воював у складі 2-го Корпусу УГА, брав участь у Чортківській офензиві, зокрема у взятті Бережан 21.06.1919 р.

10 травня 1920 р., в складі 1-ї бригади УСС, капітулював перед поляками під Райгородком біля Немирова. Був інтернований, зумів виїхати до родини у Відень.

В УГА дослужився до звання хорунжого.

Подальші роки

До 31 грудня 1922 року працював у штаті екзильного уряду ЗУНР у Відні. З 23 січня 1922 р. — член-засновник Західноукраїнського Товариства Ліги Націй.

Завершив вище навчання у Віденському університеті, отримуючи матеріальну підтримку Товариства прихильників освіти у Відні. Член та голова українського академічного товариства «Січ» у Відні. Як голова УАТ «Січ» разом із головою «Товариства Прихильників Освіти» С. Дністрянським 30 грудня 1922 р. підписав заклик до земляків із проханням надати негайну матеріальну допомогу сотням українських студентів у Австрії, позбавлених будь-яких засобів до існування. В травні 1923 р. разом з С. Дністрянським звернувся до українського суспільства з закликом допомогти в побудові Українського Студентського Дому у Відні, де могли б знайти притулок 80 нужденних студентів та розміститися прилюдна українська бібліотека академічного товариства «Січ».

Співорганізатор багатьох українських свят у Відні, зокрема «Маланчиного вечора» 13 січня 1925 р., на якому представив глядачам живу газету з політичними новинками на злобу дня, смішними історіями з емігрантського життя, гумористичними привітаннями присутнім у залі та відсутнім визначним особистостям.

Автор фундаментальної праці про минуле віденського академічного товариства «Січ», опублікованої в редагованому ним ювілейному збірнику «Січі» в 1932 р.

Дописувач часопису «Український Філятеліст», що видавався у м. Відень.

В другій половині 1930-х рр. опублікував у часописі «Літопис Червоної Калини» ряд цінних праць мемуарного характеру про бої під Львовом, про Чортківську офензиву, про розрив УГА з більшовиками тощо.

До 1942 р. мешкав у 4-му окрузі Відня за адресою Вікторґассе, 20, подаючи в адресних книгах свою професію як «письменник». У 1945 р. переїхав до СРСР у місто Станіслав.

Був одружений із дочкою відомого українського науковця, геолога-нафтовика Миколи Бажалука, який загинув у 1945 р. у свердловському ГУТАБі — Іванною.

Помер у Станіславі, де і був похований 15 лютого 1951 р. на центральному цвинтарі. За інформацією дружини Іванни, був отруєний у лікарні, імовірно за зв'язки із братом Олександром.

Джерела

• Тв.: Марітчак Т. Минуле віденської «Січи». // Над синім Дунаєм. Ювилейний збірник українського академічного Товариства «Січ» у Відні. / Вид. О. Грицай, Т. Марітчак. Відень, 1932. — С. 137—164.
• Марітчак Т. В десятиліття «Українського Філятеліста». // «Український Філятеліст». — 1934. — Ч. 11—12. — Листопад-грудень.
• Марітчак Т. На переломі. Щоденник підхорунжого з 1918 року. // «Літопис Червоної Калини». — 1936. — Ч. 1. — С. 16—19.; — Ч. 2. — С. 21—22.; — Ч. 3. — С. 20—23.; — Ч. 4. — С. 19—21.; — Ч. 5. — С. 14—16.; — Ч. 6. — С. 18—21.
• Марітчак Т. Останні дні II Корпусу. Декілька завваг з приводу спомину о. І. Бобиляка. // «Літопис Червоної Калини». — 1936. — Ч. 3. — С. 4—6.
• Марітчак Т. От. Волощук про чортківську офензиву. // «Літопис Червоної Калини». — 1937. — Ч. 3. — С. 3—7.; Ч. 4. — С. 9—14.
• Марітчак Т. Часопис для війська «Козацький голос», 1919 р. // «Літопис Червоної Калини». — 1938. — Ч. 3. — С. 3—4.
• Марітчак Т. Між двома фронтами. Остання реорганізація 1-ї бригади (б. II Корпусу). // «Літопис Червоної Калини». — 1938. — Ч. 6. — С. 3—6.
• Марітчак Т. Бережани взяті. // «Літопис Червоної Калини». — 1938. — Ч. 9. — С. 9—10.
• Літ.: Від Українського Товариства Прихильників Освіти у Відни. (Поклик). // «Свобода». — 1923. — 19 січня.; До приятелів молоді! (Поклик віденських українських товариств). // «Свобода». — 1923. — 24 червня.; Відень (Маланчин вечір). // «Діло». — 1925. — 29 січня.; Нитки традиції (У 75-річчя віденської Січі»). // «Наші дні». — 1943. 1 червня.; Шанковський Л. Нарис української воєнної історіографії. // «Український Історик». — 1973. — Ч. 3—4 (39—40). — С. 113—126.; Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923 рр. Документи і матеріали у 5-ти томах. Т. 2. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. — С. 646; Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923 рр. Документи і матеріали у 5-ти томах 8-ми книгах. Т. 5 кн. 3. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. — С. 26.