Відкрити головне меню

Твердохліб Сидір Антонович

Український поет і перекладач.

Сидір Твердохліб
Твердохліб С.jpg
Ім'я при народженні Твердохліб Сидір Антонович
Народився 9 травня 1886(1886-05-09)
Бережани
Помер 15 жовтня 1922(1922-10-15) (36 років)
Кам'янка-Струмилова
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність поет, перекладач
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Си́дір Анто́нович Твердохлі́б (9 травня 1886, Бережани — 15 жовтня 1922, Кам'янка-Струмилова) — український поет і перекладач, громадсько-політичний діяч.

ЖиттєписРедагувати

Сидір Твердохліб народився 9 травня 1886 року в м. Бережани. Навчався у Львівському та Віденському університетах. Працював учителем. Належав до гурту «Молодої музи».

Перші поезії Твердохліба появились у часописі «Світ» (1906), «Буковина», «Розвага» та інших.

Окрема збірка поезій «В свічаді плеса» (1908). Писав також новелі «Нескінчений архитвір» та ін. Лірика Т. перейнята сумом і тугою за прекрасним. Переклади: німецькою мовою — «Гайдамаки» Т. Шевченка; польською мовою — поезії Шевченка, О. Олеся, новелі М. Яцкова та інших. Українською мовою: «Батько замучених», «У Швейцарії» Ю. Словацького та ін. Твердохліб друкувався також у польських журналах.

Політична діяльність та вбивство членами УВОРедагувати

1922 р. мали відбутися вибори до польського сейму, зокрема і в Галичині незважаючи на те, що міжнародний статус Східної Галичини залишався невизначеним. Більшість галицьких українців схилялися до бойкоту цих виборів, а також до саботування «бранки» (призову) до польського війська, аби не дозволити легітимізувати польську окупацію.

Твердохліб, на той час лідер Української хліборобської партії, мав бути кандидатом від Львівського округу[1]. УХП, на відміну від інших тодішніх українських політичних організацій, відмовилася підтримати бойкот виборів до сейму і стояла на платформі визнання польської влади в Галичині[2].

За однією з версій[3] брати участь у виборах Твердохліб погодився після контактів з агентами УВО (підпільноі української військової організації на теренах Польщі, попередника ОУН).

АтентатРедагувати

14 жовтня 1922 року в Кам'янці Струмиловій члени УВО Іван Пасіка та Садовський, з допомогою зрадника Дзіковського[4], здійснили замах на Твердохліба[5]. У час підготовки до атентату Василь Дзіковський виконував функції секретаря при керівникові «партії хліборобів». Убивство відбулося після одного із політичних мітингів, на якому виступав Твердохліб. Бойовики зі Львова приїхали на велосипедах до Кам'янки Струмилової, розстріляли кандидата до парламенту й тим же шляхом, випередивши потяг, повернулися до Львова. Твердохліб помер від отриманих ран наступного дня.

6 грудня 1922 року в Катовицях заарештували Дзіковського. Під час слідства він без тортур розказав усе, що знав про підготовку атентату. Але він знав імена бойовиків, окрім псевдонімів — «Тонько» й «Монько»[6]. Ці два псевда мало допомогли поліції. Щоб уникнути помсти УВО, було інсценізовано втечу Дзіковського із в'язниці та переправлення через кордон до Радянської України. Уже в 30-х роках, під час політичних репресій, НКВД знищило Дзіковського[7].

Убивство Твердохліба фактично поклало початок терору УВО проти колаборантів у Галичині. Жертвами атентатів УВО найчастіше були галицькі українці, що співпрацювали з окупаційною польською владою.

Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле 76).

ПриміткиРедагувати

  1. Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930-ті рр.
  2. Богдан Білан. Як у Львові 1924 року готували вбивство президента Польщі Станіслава Войцеховського
  3. Семен Шевчук. Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для галицької землі 1918—1939. с. 199
  4. Срібна сурма: Спогади й матеріали до діяння Української Військової Організації: Збірник І. — Торонто, б.р. — 128 с.
  5. Інтегральний український націоналізм Дмитра Донцова
  6. Причинок до історії українських політичних процесів за Польщі. Д-р Степан Шухевич
  7. Святослав Липовецький. Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок. — Львів : ЛА «Піраміда», 2009. — С. .

ДжерелаРедагувати