Жирко Тарас Володимирович
Тара́с Володи́мирович Жирко́ (нар. 31 січня 1961, Львів, Українська РСР) — український актор театру і кіно, театральний режисер, Лауреат Премії ім. І.Котляревського (1995),Заслужений артист України (2002), Народний артист України (2018).[1]
| Тарас Жирко | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Жирко Тарас Володимирович | |||||
| Народився | 31 січня 1961 (63 роки) Львів, Українська РСР | |||||
| Національність | українець | |||||
| Громадянство | українське | |||||
| Діяльність | актор театру і кіно | |||||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||||
| Роки діяльності | 1985— до сьогодні | |||||
| Дружина | Тетяна Олексенко-Жирко | |||||
| Діти | Володимир-Іван Жирко, Анна-Марія Жирко | |||||
| IMDb | ID 5592700 | |||||
| Нагороди та премії | ||||||
| ||||||
|
| ||||||
Життєпис
ред.Тарас Жирко закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого у 1985 році (курс Народної Артистки України, професора — Валентини Зимньої).
Працював у Львівському ТЮГу — (1985-86)рр., служба в армії — 1986-87рр. З 1988 р. — актор Національного академічного українського драматичного Театру імені Марії Заньковецької (1988—2004)рр.
Від 2004 року — актор Національного академічного драматичногого Театру ім. І. Франка.
В 2016 році отримав диплом режисера у Майстерні Народних Артистів України О.Кужельного та І.Славінського у КНУТКіТ Карпенка-Карого.
Влітку 2016 року разом з родиною приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, у якому разом з дружиною Тетяною, донькою Анною-Марією та сином Володимиром-Іваном продекламували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».[2]
Фільмографія
ред.- 2018 — «Таємний щоденник Симона Петлюри» — Жан Пелісьє, кінооператор
- 2012 — «Гайдамака» — Панько Хрущ, режисер Роман Синчук;
- 2008 — «Владика Андрей» — Климентій Шептицький, режисер Олесь Янчук;
- 2008 — «Батько напрокат» — Максим, режисер Артем Литвиненко;
- 2004 — «Залізна сотня» — отець Кадило, режисер Олесь Янчук;
- 1998 — «Сьомий Перстень Чаклунки» — Галат, режисер Борис Небієрідзе;
- 1997 — «Роксолана 2. Улюблена дружина Халіфа» — Еневер, режисер Борис Небієрідзе;
- 1997 — «Роксолана 1. Настуня» — Еневер, режисер Борис Небієрідзе;
- 1995 — «Ісус, Син Бога живого» — головна роль, режисер Федір Стригун;
- 1990—1996 — «…час збирати каміння», 9 серій— Стась Шиманський, режисер Володимир Андрощук;
- 1992 — «Для домашнього огнища» — Поручник, режисер Борис Савченко; 1992 -''Одержима'' — Ісус, режисер Володимир Миронюк;
- 1991 — «Одкровення Іоанна Першодрукаря» — Герасим Смотрицький, режисери: Ю.Сорокін, Ю.Швирьов;
Нагороди
ред.- 2002 — Заслужений артист України[3]
- 2018 — Народний артист України[1]
Примітки
ред.- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 87/2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.
- ↑ Родина Жирко - Я люблю свою країну.
- ↑ Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 жовтня 2023.
Посилання
ред.- Жирко Тарас Володимирович [Архівовано 29 жовтня 2017 у Wayback Machine.] «Енциклопедія Сучасної України»
- Родина Жирко — Я люблю свою країну на YouTube
|
Це незавершена стаття про українського актора чи акторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |