Відкрити головне меню

Тара́ндинці — село Лубенського району Полтавської області. Населення становить 776 осіб. Орган місцевого самоврядування — Тарандинцівська сільська рада.

село Тарандинці
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Лубенський район
Рада/громада Тарандинцівська сільська рада
Код КОАТУУ 5322887001
Основні дані
Населення 776
Поштовий індекс 37540
Телефонний код +380 5361
Географічні дані
Географічні координати 50°04′49″ пн. ш. 32°50′27″ сх. д. / 50.08028° пн. ш. 32.84083° сх. д. / 50.08028; 32.84083Координати: 50°04′49″ пн. ш. 32°50′27″ сх. д. / 50.08028° пн. ш. 32.84083° сх. д. / 50.08028; 32.84083
Середня висота
над рівнем моря
157 м
Водойми Вільшанка
Місцева влада
Адреса ради 37540, Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Тарандинці, тел. 96-1-31
Карта
Тарандинці. Карта розташування: Україна
Тарандинці
Тарандинці
Тарандинці. Карта розташування: Полтавська область
Тарандинці
Тарандинці

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

Село Тарандинці знаходиться на правому березі річки Вільшанка, на протилежному березі знаходиться село Губське, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Єнківці.

ІсторіяРедагувати

Дореволюційний періодРедагувати

У період Гетьманщини село входило до Лубенської першої сотні Лубенського полку.

Згідно адміністративно-територіального устрою 18-19 ст. село Тарандинці було центром Тарандинцівської волості[1] Лубенського повіту Полтавської губернії.

За даними статистичного довідника 1885 року до складу Тарандинцівської волості входило 16 поселень (1348 дворів), де нараховувалося 23 селянські спілки. Чисельність населення: за ревізією — 3496 осіб чоловічої статі; за сімейними списками — 4135 осіб чоловічої та 4085 осіб жіночої статі. Тарандинцівська волость охоплювала 14641 десятин землі, у тому числі: у володінні селянських спілок — 10067 десятин, у приватному володінні — 4313 десятин, інші форми власності — 261 десятин землі.

Післяреволюційний періодРедагувати

Голодомор 1932—1933 рр.Редагувати

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СССР. Кількість загиблих від комуністичного терору голодом очевидці оцінюють у кілька сотень людей. Очевидець Надія Тихонівна Грицан-Лук'янченко свідчить:

Виживали хто як міг: їли бур’ян і «млинці» з мерзлої картоплі. А бувало, що і кору з дерева дрібнили і проковтували. Та, на жаль, на такому пайку протримувались всього день, бо така „страва” розривала кишечник і люди помирали у муках. Від хати до хати селом ходили немічні, просячи щось поїсти. Були і такі селяни, що брали найкращий одяг і йшли до російських поселень, аби виміняти на їжу. Деколи росіяни годували знедолених задарма. Та багато хто не доходив до сусідніх поселень, їх смерть наздоганяла у дорозі. Люди, блукаючи вулицями у пошуках їжі, падали просто неба мертві, як мухи навесні. "Буксирнські бригади" забирали трупи на вози і скидували до братської могили, що знаходилась на сільському цвинтарі. Сюди привозили щотижня нові жертви голоду. За деякий час братська могила перетворювалась у великий курган

ПерсоналіїРедагувати

  • Павленко Роман Віталійович (1987—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни,
  • Павленко Юхим Маркович, 1884 р. н., с. Тарандинці Лубенського району Полтавської області, українець, із селян, освіта початкова. Проживав у м. Лубни. Бухгалтер медзакладу. Заарештований 26 березня 1938 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 31 березня 1938 р. за ст.ст. 54-6, 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу. Вирок виконано в травні 1938 р. у м. Полтава. Реабілітований Військовим трибуналом КВО 20 листопада 1956 р.
  • Павленко Трохим Семенович, 1904 р. н., с. Тарандинці Лубенського району Полтавської області, українець, із селян, освіта початкова. Червоноармієць. Заарештований 8 листопада 1942 р. Засуджений Військовим трибуналом Алма-Атинського гарнізону 8 листопада 1942 р. за ст. 58-10 ч. 2 КК РРФСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 31 жовтня 1994 р.
  • Симоненко Василь Андрійович — видатний український поет.
  • Золотоверхий Іван Демидович (1905—1978) — український історик, культуролог, книгознавець, бібліограф.

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати