Еміль Чоран
Еміль Мішель Чора́н (фр. Emil Michel Cioran (французька вимова — Сьора́н); 8 квітня 1911, Решінарі, Австро-Угорщина, нині Румунія — 20 червня 1995, Париж) — румунський і французький філософ і письменник. Відомий своїми есе та афоризмами песимістичного спрямування.
Біографія
ред.Народився в трансильванському селі Решінарі, що належало тоді Австро-Угорщини й пізніше увійшло до складу румунського жудецу Сібіу. Син православного священика, навчався в німецькій школі. Закінчив факультет філології та філософії Бухарестського університету, де затоваришував з Мірчею Еліаде й Еженом Йонеско, світогляд їхнього гуртка склався під сильним впливом німецького культур-песимізму й філософії життя (Шопенгауер, Ніцше, Людвіг Клагес).
З 1932 року Чоран починає публікуватися в румунській пресі, виступає з різкою критикою румунського провінціалізму, гаслами відродження нації, надіями на харизматичного вождя, симпатією до італійського фашизму й німецького нацизму. У 1933—1934 роках зі стипендією Фонду Гумбольдта навчається в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма і Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана, в 1935 році повертається до Румунії, викладає в провінційному ліцеї. Перші книги песимістичної філософської есеїстики написані румунською мовою.
У 1937 році зі стипендією Інституту Франції з Бухаресту Чоран їде до Парижа, де оселяється в маленькій мансардній квартирі в Латинському кварталі, в якій мешкатиме до кінця життя. У Парижі відвідує семінари з філософії в Сорбонні, згодом подорожує Францією, Іспанією, Великою Британією — пішки та на велосипеді. Роки гітлерівської окупації проводить в Парижі. Після війни вирішує залишитися у Франції й перейти на французьку мову, повністю пориває з колишніми націоналістичними ідеями.
Книги афоризмів і есе Чорана, написані французькою, сповнені розчарування в європейській цивілізації, наділені похмурим скепсисом, невірою у прогрес і, водночас, гострим аналізом поширених забобонів та історичних ілюзій, безпощадною критикою щодо себе й щодо людини загалом. Жив самітником в умовах крайньої бідності, сторонився популярності (він відмовився практично від усіх премій, які йому присуджували). Чоран зустрічався лише з вузьким колом обраних друзів, але до кінця 1960-х років набув у нонконформістської молоді Франції, Іспанії, ФРН, Північної і Латинської Америки славу своєрідного «пророка нігілістичної епохи». Його книги перекладаються багатьма мовами, визнання повертається до нього навіть у Румунії. Проте після 1987, коли його книга «Зізнання і прокляття» набула гучного успіху й навіть стала бестселером, Чоран практично більше нічого не писав. Помер 20 червня 1995 в Парижі. Похований на цвинтарі Монпарнас.
Посмертно опубліковані нотатники письменника (записи припинилися в 1972 році), залишаються не надрукованими щоденники, які він вів з 1972 року.
Пошанування
ред.Композитор Мішель Реверді написав камерний твір «Hommage à Cioran» для 6 інструментів (1992). Чоран — головний герой драми румунського письменника, що мешкає у Франції, Матея Вішнєка «Паризька мансарда з видом на Смерть» (2007).
Головні твори
ред.- На вершинах відчаю (1934, румунською мовою)
- Сльози й святі (1937, румунською мовою)
- Трактат про деконструкцію (1949, французькою мовою, премія Ривароля, німецькою переклав Пауль Целан)
- Силогізми гіркоти (1952)
- Спокуса існування (1956)
- Історія й утопія (1960)
- Злий Деміург (1969)
- Нарис реакційної думки. Про Жозефа де Местра (1977)
- Вправи зі славослів'я (1986)
- Зізнання й прокляття (1987)
- Самотність і доля (опубл. 2004)
- Вправи з заперечення (опубл. 2005)
Основні видання
ред.- Oeuvres. Paris: Gallimard, 2011 (критичне видання всіх франкомовних творів Чорана в серії Бібліотека Плеяди)
- Oeuvres. Paris: Gallimard, 1995 (до видання входять 5 румунських книг у французькому перекладі та всі основні твори, написані французькою)
- Cahiers 1957—1972. Paris: Gallimard, 1997
- Cahier de Talamanca. Paris: Mercure de France, 2000
Українські переклади
ред.- Сьоран. Силогізми гіркоти. Падіння у час / Пер. з фр. Марії Абрамової. — К.: Дух і Літера, 2023. — 280 с. — ISBN 978-966-378-973-6
- Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу / Пер. з фр. Ірини Славінської. — К.: Грані-Т, 2011. — 184 с. — (Серія: De profundis). ISBN 978-966-465-358-6
- Еміль Чоран. Зізнання і прокляття / Пер. з фр. Олега Шульженка
- Еміль Чоран. На верхів'ях розпачу / Пер. Олега Шульженка
Вибрані афоризми
ред.- Я хочу бути вільним, вільним до краю, як мертвонароджене немовля.
- Тоді, коли природа допустила існування людини, вона вчинила не лише помилку, а замах на саму себе.
- Єдина послуга, яку ми можемо попросити в інших, це аби ті не намагалися вгадати, до якої міри ми жалюгідні.
- Ніщо не можна сказати про ніщо, тож кількість книжок не може мати меж.
- Секрет історії у відмові від порятунку.
- Живуть не в країні, а в мові. Лише вона є справжньою батьківщиною.
- Без Баха Бог був би третьорядним типом.
- Вся таємниця життя зводиться до того, що воно позбавлене жодного сенсу, проте кожен з нас такий сенс знаходить.
- Врешті всі ідеї — фальшиві й абсурдні. Залишаються лише люди, такі, як вони є.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ російська Вікіпедія — 2001.
- ↑ а б https://bzb.ro/stire/parisul-n-a-uitat-de-emil-cioran-nici-in-2021-fostul-profesor-de-la-saguna-personaj-de-benzi-desenate-a160824
- ↑ https://danassays.wordpress.com/encyclopedia-of-the-essay/cioran-e-m/
- ↑ https://www.mediafax.ro/english/eugene-ionesco-emil-cioran-named-post-mortem-members-of-romanian-academy-5134622
- ↑ https://lareviewofbooks.org/article/philosopher-failure-emil-ciorans-heights-despair/
Література
ред.- Liiceanu Gabriel. Itinéraires d'une vie. E.M.Cioran. Paris: Michalon, 1995.
- Lectures de Cioran/ Textes réunis par Norbert Dodille et Gabriel Liiceanu. Paris: l'Harmattan, 1997.
- Kluback W., Finkenthal M. The temptations of Emile Cioran. New York: Peter Lang Publishing, 1997.
- Bollon Patrice. Cioran, l'hérétique. Paris: Gallimard, 1997.
- Moret Philippe. Tradition et modernité de l'aphorisme: Cioran, Reverdy, Scutenaire, Jourdan, Chazal. Genève: Librairie Droz, 1997
- Stolzel Thomas. Ein Säulenheiliger ohne Säule. Begegnungen mit E.M. Cioran. Essays.Graz: Literaturverlag Droschl , 1998.
- Jaudeau Sylvie. Cioran ou le dernier homme. Paris: José Corti, 2001.
- Thoma Friedgard. Um nichts in der Welt. Eine Liebe von Cioran. Bonn: Weidle Verlag, 2001.
- Balan George. Emil Cioran: La lucidité libératrice. Paris: éd. Josette Lyon, 2003.
- Modreanu Simona. Le Dieu paradoxal de Cioran, Paris: Editions du rocher, 2003.
- Valcan Ciprian. La concurrence des influences culturelles francaises et allemandes dans l'oeuvre de Cioran. Bucureşti: Editura ICR, 2008.
- Наврозов, Л. Эмиль Чоран: «последний инакомыслящий» // Иностранная литература. — 1994. — № 1.
- Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране [Архівовано 1 жовтня 2007 у Wayback Machine.] / Пер. с англ. Б. Дубина // Иностранная литература. — 1996. — № 4.
- Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране // Зонтаг С. Мысль как страсть. Избранные эссе 1960-70-х годов. — М.: Русское феноменологическое общество, 1997. — C. 97-113.
- Дубин, Б. Бесконечность как невозможность: фрагментарность и повторение в письме Эмиля Чорана [Архівовано 1 жовтня 2007 у Wayback Machine.] // Новое литературное обозрение. — 2002. — № 54 (2). — C. 251—261.
- Анатолій Дністровий, Слово про Сьорана. Передмова // Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу / Пер. з фр. Ірини Славінської. — К.: Грані-Т, 2011.
- Філіп Соллерс Коли Сьоран убожнював Гітлера
Посилання
ред.- Рецензія на українське видання: Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу [Архівовано 7 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Рецензії на українське видання на сайті Автура [Архівовано 4 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Сьоран: Людина — істота хвороблива, кожне слово чи жест — симптоми [Архівовано 1 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Неофіційний сайт про Чорана [Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.] (фр.)
- Про Еміля Чорана різими мовами [Архівовано 13 січня 2007 у Wayback Machine.]