Вікіпедія

Сузо Чеккі д'Аміко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Д'Аміко.

Су́зо Че́ккі Д'Амі́ко (італ. Suso Cecchi D’Amico; 21 липня 1914(19140721), Рим — 31 липня 2010, Рим) — кіносценаристка, видатна діячка італійського кінематографу XX століття.

Сузо Чеккі Д’Аміко
італ. Suso Cecchi D’Amico
Зображення
Зображення
Дата народження 21 липня 1914(1914-07-21)
Місце народження Рим, Італія
Дата смерті 31 липня 2010(2010-07-31) (96 років)
Місце смерті
Рим, Італія
Поховання Кампо Верано[1]
Громадянство Італія Італія
Alma mater Lycée français Chateaubriandd
Професія кіносценаристка
Кар'єра 1946 — 2006
Нагороди
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва»
Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва»
IMDb ID 0147599
CMNS: Сузо Чеккі д'Аміко у Вікісховищі

Біографія та творчість ред.

Народилася в артистичній сім'ї. Дебютувала сценарієм фільму «Мій син професор» режисера Ренато Кастеллані (1946), але увійшла до великого кіно у 1948 році, коли на екрани вийшов фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів» — ключова стрічка італійського неореалізму. Наступного року французький режисер Рене Клеман зняв за сценарієм Сузо Чеккі Д'Аміко стрічку, що стала знаменитою, «Біля стін Малапаги», у 1951 році Де Сіка поставив за її сценарієм «Диво в Мілані».

Через три роки фільмом «Найкрасивіша» починається тривала і плідна співпраця сценаристки з режисером Лукіно Вісконті — разом вони працювали над фільмами «Почуття» (1954, за Камілло Бойто), «Білі ночі» (1957, за Достоєвським), «Рокко та його брати» (1960, за Джованні Тесторі), «Леопард» (1963, за Джузеппе Томазі Ді Лампедузою), «Сторонній» (1967, за Альбером Камю), «Людвіг» (1972), «Сімейний портрет в інтер'єрі» (1974), «Невинний» (1976, за Габріеле д'Аннунціо).

Співпрацювала і з іншими видатними італійськими режисерами періоду неореалізму, наприклад, «Дама без камелій» (1953) і «Подруги» (1955) Мікеланджело Антоніоні, «Сальваторе Джуліано» (1962) Франческо Розі, «Казанова-70» (1965, номінація на премію Оскар за найкращий сценарій) Маріо Монічеллі, Мауро Болоньїні. Працювала з Альберто Латтуадою, Валеріо Дзурліні, Франко Дзефіреллі, Луїджі Коменчіні, Дереком Джарменом («Караваджо»), Михалісом Какояннісом, Мартіном Скорсезе, Микитою Михалковим («Очі чорні») та ін.

Мемуари ред.

Їй належать колоритні усні мемуари Storie di cinema (e d'altro) (1996).

Визнання ред.

Премія Давид ді Донателло (1986) та ін. e 1994 році була удостоєна почесного «Золотого Лева» Венеційського фестивалю за внесок у кінематограф. Премія Жана Ренуара (США, 2009). Орден «За заслуги перед Італійською Республікою».

Обрана фільмографія ред.

Сценарист
Ролі в кіно
  • 1962 Боккаччо-70 / Boccaccio — 70 / (Новела «Ренцо і Лучіана») — епізод

Примітки ред.

  1. ↑ Find a Grave — 1996.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сузо_Чеккі_д%27Аміко&oldid=40083306