Відкрити головне меню
Стафілін пахучий
Staphylinus olens (=Ocypus) - defense position (2006-06-27).jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Стафіліни (Staphylinidae)
Рід: Ocypus
Вид: Стафілін пахучий
Біноміальна назва
Ocypus olens
(O. F. Müller, 1764)[1]
Синоніми
  • Staphylinus olens O. F. Müller, 1764 [1][2]
  • Staphylinus major De Geer, 1774 [2]
  • Staphylinus unicolor Herbst, 1784 [2]
  • Goerius macrocephalus Stephens, 1832 [2]
  • Ocypus fulvopilosus Fiori, 1894 [2]
  • Ocypus meridionalis Fiori, 1894 [2]
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ocypus olens
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ocypus olens
EOL logo.svg EOL: 2870631
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 662956
Fossilworks: 311902

Стафілін пахучий (Ocypus olens) — вид жуків з родини Стафіліни (Staphylinidae).

Зміст

ТаксономіяРедагувати

Стафілін пахучий — один з 130 видів роду, один з 25 видів роду у фауні України.

Наукова назва виду, olens, в перекладі означає — «пахучий».

Підвиди[1]:

  • Ocypus (Ocypus) olens olens (O. Müller, 1764)
  • Ocypus (Ocypus) olens azoricus (Mequignon, 1942)

Поширення та чисельністьРедагувати

Стафілін пахучий — поширений у Європі палеарктичний вид. Ареал охоплює все Середземномор'я. Вид також інтродукований до Америки та Австралоазії.

В Україні чисельність незначна — зустрічаються поодинокі особини на півдні Кримського півострова та в Закарпатті.

Морфологічні ознакиРедагувати

Жук має вузьку форму тіла, довжина якого — 22–32 мм. Чорне матове тіло комахи вкрите дрібними, чорними щетинками. Укорочені тверді надкрила покривають груди, приховуючи складену другу пару коротких крил. Черевце складається з 8 сегментів, вкритих склеротизованими пластинами. Стафілін має великі щелепи і надзвичайно потужну черевну мускулатуру.

Особливості біологіїРедагувати

 
Захісна позиція
 
Личинка

Місця перебування виду — затінені і вологі біотопи, рідше — сухі соснові ліси, дуже рідко — поля і виноградники.

Імаго зустрічаються з березня по жовтень, личинки — у березні–травні та жовтні. Зимує в личинковій та дорослій стадіях. Дорослий жук у березні після зимівлі виходить зі схованки на поверхню або може залишатися активним протягом другої зими, якщо клімат м'який.

Стафілін пахучий — нічний хижак, протягом дня ховається під шматками дерев, в лісовій підстилці або під камінням. Його місце як домінуючого хижака забезпечується невибагливістю до середовища проживання та різноманітні і численні джерела живлення. Харчується іншими безхребетними: комахами, мокрицями, черв'яками, слизняками та падаллю. За допомогою великих щелеп жук подрібнює здобич, пережовує шматочки їжі, формуючи болюс у вигляді кулястої маси, після чого болюс проходить через травний тракт комахи.

Коли стафілін відчуває загрозу для себе, він займає оборонну позицію — широко розкриває свої потужні щелепи і піднімає черевце над головою. При цьому жук виділяє неприємну рідину з пари екзокринних залоз, що знаходяться в останньому 8–му сегменті черевця. При захисті він також може виводити фекальну рідину з анусу, а також смердючу рідину з рота.

Розмноження відбувається восени. Через 14–21 день після спарювання, самка відкладає одне яйце в сирому, темному місці — в опалому листі або під камінням. Личинка з'являється з яйця через 30 днів і буде жити в основному у схованках. Личинка — такий самий хижак, як і доросла особина. Личинка має аналогічне з імаго харчування та оборонну поведінку. Розвиток личинки проходить 3 послідовні стадії. Впродовж останньої стадії, приблизно на 150-й день, личинка досягає в довжину 20–26 мм. Після цього починається перетворення личинки у лялечку. Цей процес триває до 35 днів. Сформоване імаго виходить з лялечки, залишаючись неактивними протягом двох годин, доки крила не висохнуть.

Людські забобониРедагувати

У середньовіччі люди пов'язували жука за його зовнішній вид і смердючість з дияволом. Так у Британії з давніх часів загальними назвами стафіліна пахучого залишаються: кінь з екіпажу диявола (англ. Devil's coach horse) або скакун диявола (англ. Devil's steed), лакей диявола (англ. Devil's footman) та кучер диявола (англ. Devil's coachman).

Заходи охорониРедагувати

Причиною зменшення чисельності стафіліна пахучого є скорочення місць перебування виду внаслідок вибирання каміння, обробки лісових масивів пестицидами тощо.

У 2-му виданні Червоної книги України (1994) вид мав природоохоронний статус — 2 категорія[3]. У 2009 році стафілін пахучий був виключений з Червоної книги України[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Ocypus (Ocypus) olens (O. Muller 1764). PESI portal http://www.eu-nomen.eu. Процитовано 16 липня 2015. 
  2. а б в г д е Devil's Coach-horse Ocypus olens (Muller, 1764). Taxon profile. BioLib http://www.biolib.cz. Процитовано 14 липня 2015. 
  3. Стафілін пахучий Ocypus olens. Червона книга України (1994). 
  4. Перелік видів тварин, що виключені з Червоної книги України (тваринний світ).  Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 17 червня 2009 р. № 313

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Потоцкая В. А. Определитель личинок коротконадкрылых жуков (Staphylinidae) Европейской части СССР. — М.: Наука, 1967. — С. 3 — 120.
  • Горностаев Г. Н. Насекомые СССР. — М.: Мысль, 1970. — С. 53 — 54.
  • Красная книга СССР. — М.: Лесная промышленость, 1984.
  • Гусаров В. И. Жуки — стафилиниды (Сoleoptera, Staphylinidae) Крымского полуострова // Автореф. канд. дисс. — СПб, 1992. — 16 с.
  • Петренко А. А. Новые и малоизвестные для фауны Украины жуки — стафилиниды (Coleoptera, Staphylinidae) // Вестник зоологии. — 1978. — № 1. — С. 49 — 54.
  • Богданов Ю. А. К распределению стафилинид (Coleoptera, Staphylinidae) по ландшафтно–географическим поясам в Украинских Карпатах // VII Междунар. симпозиум по энтомофауне Средней Европы. — Л.: Наука, 1977. — C. 20 — 21.