Список політичних партій Швеції

стаття-список у проєкті Вікімедіа

Список політичних партій Швеції — перелік політичних партій Швеції. У Швеції існує багатопартійна політична система з численними політичними партіями. Особливість цієї системи полягає в тому, що у партій не є можливості часто отримувати абсолютну більшість у парламенті і вони змушені формувати коаліційні уряди. Згідно зі шведським законодавством політичною партією є група виборців (електорату), які беруть участь у виборах (елекції) під загальним партійним найменуванням. У той же час закон не встановлює жорстких вимог до створення політичних партій. Це призвело до появи в Швеції великого числа політичних організацій. Всього в країні зареєстровано 768 політичних партій. Більшість з них є партіями регіонального або місцевого рівня, також існують так звані партії «одного питання».

Споруда парламенту Швеції «Риксдаг»

Офіційно представлені партії ред.

Назва Ідеологія ДР ДЄП Членство
Соціал-демократична партія Швеції
Sveriges Socialdemokratiska arbetarparti
S соціал-демократія[1] 100 5 89 010 (2017)[2]
Помірна коаліційна партія
Moderata samlingspartiet
M ліберальний консерватизм[3] 70 3 45 535 (2017)[2]
Шведські демократи
Sverigedemokraterna
SD соціальний консерватизм,[4] націоналізм[5] 62 2 28 340 (2017)[2]
Партія зелених
Miljöpartiet de Gröna
MP зелена політика[6] 16 4 10 719 (2017)[2]
Партія центру
Centerpartiet
C лібералізм,[7][8] аграризм[7][8] 31 1 29 107 (2017)[2]
Ліва партія
Vänsterpartiet
V соціалізм,[9] феміністична політика[9] 28 1 17 645 (2017)[2]
Народна партія — ліберали
Liberalerna
L лібералізм,[10] соціал-лібералізм[11] 20 2 15 390 (2017)[2]
Християнські демократи
Kristdemokraterna
KD християнська демократія,[12] 22 1 20 137 (2017)[2]
Феміністична ініціатива
Feministiskt initiativ
FI радикальний фемінізм 0 1 5500 (2017)[2]

Представлені у Риксдагу ред.

 
У будівлі парламенту «Риксдаг»
  • Альянс за Швецію
  • Шведська соціал-демократична партія (швед. Sveriges Socialdemokratiska Arbetarepartiet)
  • Помірна коаліційна партія (швед. Moderata Samlingspartiet). Заснована в 1904 р. (до 1969 р. — «Права партія»), налічувала у 1975 р. близько 200 тис. членів. Об'єднує представників різних шарів буржуазії, вище чиновництво, інтелігенцію. Представляє інтереси великої промислової і фінансової буржуазії.
  • Партія центру (заснована в 1913 р., до 1957 р. — це «Селянський союз», у 1975 р. налічувала 125 тис. членів). Об'єднує дрібних та середніх фермерів, частина дрібної та середньої міської буржуазії, а також службовців і робітників.
  • Народна партія — ліберали (швед. FoIkpartiet), заснована в 1934 р., налічувала у 1975 р. 69 тис. членів. Об'єднує представників дрібної, середньої і крупної буржуазії, службовців, деяку частину робітників.
  • Християнсько-демократична партія (швед. Kristen Demokratisk Samling), заснована в 1964 р.. Виражає інтереси правих клерикальних кіл.
  • Ліва партія Швеції (швед. Vansterpartiet kommunisterna) заснована в 1917 р. (в 1917—1921 рр. — Ліва соціал-демократична партія Швеції, в 1921—1967 рр. — Комуністична партія Швеції). Об'єднує робітників, службовців, інтелігенцію. Та «Робоча партія — комуністи» (швед. Arbetarpartiet kommunisterna), заснована в 1977 р. в результаті виходу з Лівої партії комуністів частини її членів.
  • Партія зелених
  • Щведські Демократи

Представлені у Європарламенті ред.

 
Бюлетені шведських політичних партій на виборах до Європарламенту (2009 р.)

Інші партії ред.

Малі партії ред.

  • Жонглерської партія (швед. Jongleringspartiet) — регіональна партія в Стокгольмському лені, яка бореться за те, щоб у суспільстві по можливості якомога більше жонглювали як у цирку.
  • Вибір шляху (швед. Vägvalet) — місцева Гетеборзька партія, мета якої — відміна в Гетеборзі «дорожніх зборів».
  • Нордичний Союз (швед. Nordisk Union) — націоналістична партія виступаюча за відновлення унії між Швецією, Норвегією та Данією.
  • Іммігрантська партія Швеції (швед. Invandrarpartiet Sverige) — регіональна партія в Йончопінґському лені, яка домагається інтеграції іммігрантів у шведське суспільство, виступає за відхід від поділу на «лівих» і «правих» у політиці.
  • Партія прямої демократії (швед. Aktivdemokrati)
  • Центр демократів (швед. Centrumdemokraterna)
  • Класична ліберальна партія (швед. Klassiskt Liberala Partiet-KLP)
  • Комуністична партія (швед. Kommunistiska Partiet)
  • Комуністична партія Швеції (швед. Sveriges Kommunistiska партія)
  • Європейська робоча партія (швед. Europeiska Arbetarpartiet)
  • Національні демократи (швед. Nationaldemokraterna)
  • Партія Норрботтен (швед. Norrbottenspartiet)
  • Партія шведів (швед. Svenskarnas Parti)
  • Права партія консерваторів (швед. Högerpartiet де konservativa)
  • Соціалістична партія (швед. Socialistiska Partiet)
  • Соціалістична партія «Справедливість» (швед. Rättvisepartiet Socialisterna)
  • Комуністична ліга (швед. Kommunistiska Förbundet)
  • Соціальна партія (швед. Sociala Partiet-SP)
  • Унікальна партія (швед. Unika partiet)
  • Єдність (швед. Enhet)
  • Партія тверезості (швед. Spritpartiet)

Історичні партії ред.

  • Партія «капелюхів» — існувала з 1734 до 1772 року з перервами. Виступала за протистояння з Росією.
  • Партія «ковпаків» — існувала з 1739 до 1772 року з перервами. Виступала проти воєн з Російською імперією.

Націонал-Соціалістична робоча партія Швеції.Фашистська патія яка існувала у 1933—1950 роках.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Merkel, Wolfgang; Alexander Petring; Christian Henkes; Christoph Egle (2008). Social Democracy in Power: The Capacity to Reform. London: Taylor & Francis. с. 8, 9. ISBN 0-415-43820-9.
  2. а б в г д е ж и к Lindholm, Amanda (23 лютого 2018). Sjunkande medlemsantal oroar inte Schyman. Dagens Nyheter (швед.). Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 17 червня 2019.
  3. Björn Wittrock (2012). The Making of Sweden. У Johann Pall Arnason; Bjorn Wittrock (ред.). Nordic Paths to Modernity. Berghahn Books. с. 104. ISBN 978-0-85745-270-2. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 17 червня 2019.
  4. Berezin, Mabel (2013), The Normalization of the Right in Post-Security Europe, Politics in the Age of Austerity, Polity Press, с. 255
  5. Peter Starke; Alexandra Kaasch; Franca Van Hooren (2013). The Welfare State as Crisis Manager: Explaining the Diversity of Policy Responses to Economic Crisis. Palgrave Macmillan. с. 194. ISBN 978-1-137-31484-0. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 17 червня 2019.
  6. Wolfram Nordsieck. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 26 жовтня 2015.
  7. а б Svante Ersson; Jan-Erik Lane (1998). Politics and Society in Western Europe. SAGE. с. 108. ISBN 978-0-7619-5862-8. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 17 серпня 2012.
  8. а б T. Banchoff (1999). Legitimacy and the European Union. Taylor & Francis. с. 123. ISBN 978-0-415-18188-4. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 26 серпня 2012.
  9. а б Claire Annesley, ред. (2013). Political and Economic Dictionary of Western Europe. Routledge. с. 225–. ISBN 978-1-135-35547-0. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 17 червня 2019.
  10. Christina Bergqvist (1999). Equal Democracies?: Gender and Politics in the Nordic Countries. Nordic Council of Ministers. с. 320. ISBN 978-82-00-12799-4. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 17 червня 2019.
  11. Claire Annesley, ред. (2013). A Political and Economic Dictionary of Western Europe. Routledge. с. 228. ISBN 978-1-135-35547-0. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 17 червня 2019.
  12. Hans Slomp (2011). Europe, A Political Profile: An American Companion to European Politics [2 volumes]: An American Companion to European Politics. ABC-CLIO. с. 433. ISBN 978-0-313-39182-8. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 17 червня 2019.

Посилання ред.