Хромати природні

Хромати природні — клас мінералів, солей хромових кислот (H₂CrO₄) і деяких крупних катіонів (Pb²⁺, К⁺ , рідше Са²⁺). Хромати природні об'єднують близько 15 мінералів, видотвірними катіонами в яких найчастіше є Pb²⁺ рідше Сu²⁺, Zn²⁺, Са²⁺, K⁺, Na⁺, Ва²⁺. За структурою хромати близькі до сульфатів.

Головний мінерал класу — крокоїт. Одне з найбільших родовищ — Дундас (Тасманія), відоме своїми великими блискучими помаранчевими призматичними кристалами крокоїту.

Більшість хроматів кристалізується в системах нижчого порядку. Багато природних хроматів представлені змішаними солями: хромат-фосфати (ембреїт і вокелініт), хромат-арсенати (форнацит), хромат-силікати (гемігедрит і маквартит) та ін. Часто хромати представлені основними (гідроксо) солями та (або) кристалогідратами.

Утворюють дрібні призматичні, голкові або таблитчасті кристали і їх зростки, а також волокнисті, тонкозернисті і натічні агрегати, кристалічні кірки і ін. Кристалічна структура більшості природних хроматів острівна, з поодинокими (рідше здвоєними) [CrO₄]-тетраедрами.

Для природних хроматів характерні яскраві жовті, помаранчеві і червоні кольори, викликані присутністю Cr⁶⁺. Твердість за шкалою Мооса 2,5—3,5; Густина від 2,05-3,6 у хромату калію, натрію і кальцію до 5,5-6,6 у хромату свинцю. Сингонія переважно моноклінна і триклінна. Форми виділення — дрібні призматичні, голчаті або таблитчасті кристали (часто зростки кристалів), волокнисті, тонкозернисті, натічні аґреґати, кристалічні кірки.

Хромати калію легко розчиняються у воді, тому їх можна знайти переважно в посушливих районах.

Походження природних хроматів, головним чином, гіпергенне. Більшість природних хроматів — рідкісні мінерали, які не мають практичного значення. Яскраво забарвлені хромати свинцю є пошуковими ознаками родовищ свинцево-цинкових руд.

Див. також

• Список мінералів

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Лазаренко Є. К., Винар О. М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. — 1975. — 774 с.