Соколовський Михайло Григорович
Миха́йло Григо́рович Соколо́вський (нар. 15 листопада 1951, м. Слов'янськ, Сталінська область) — радянський і український футболіст та тренер. Вихованець групи підготовки команди «Хімік» Слов'янськ. Майстер спорту СРСР — 1974 рік. Багаторічний капітан цього клубу. Увійшов до символічної збірної «Шахтаря» за всі роки.[1]
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Михайло Григорович Соколовський | |
| Народження | 15 листопада 1951 (72 роки) | |
| Слов'янськ, Донецька область, Україна | ||
| Зріст | 172 см | |
| Вага | 72 кг | |
| Прізвисько | Бригадир, Сокол | |
| Громадянство |  Україна
| |
| Позиція | півзахисник | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1970 (2 ліга) 1971 (2 ліга) 1972 (2 ліга) 1973 (1 ліга) 1974-1987 1988 (2 ліга) |
 «Авангард» (Краматорськ) СКА (Київ) СК «Чернігів» «Металург» (Запоріжжя) «Шахтар» (Донецьк) «Кристал» (Херсон) |
40 (1) 9 (1) 35 (11) 38 (5) 400 (87) 45 (3) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 1999 | «Металург» (Донецьк)
|
|
| Звання, нагороди | ||
| Нагороди |
 | |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||
Життєпис ред.
Починав ігрову кар'єру у друголігових командах: «Авангард» Краматорськ, згодом СКА Київ, де він відбував військову службу, і СК «Чернігів». У перші роки для юного гравця кумиром був Валерій Лобановський, який відмінно «підрізав» м'яч та надавав йому несподівану траєкторію. Ще з дитячих років Соколовський захопився таким виконанням подач і завдяки багатолітнім тренуванням вже виконував такі паси майже досконало.
Дуже успішним у плані футбольного росту став сезон 1973 у першоліговому «Металурзі» (Запоріжжя), після якого Михайло Соколовський став одним з ключових футболістів клубу і почав отримувати запрошення від багатьох команд: «Зеніту» (Ленінград), «Дніпра», київського «Динамо» і московських клубів. Півзахисник вибрав донецький «Шахтар» — однією з причин було просто те, що футболіст родом із Донеччини. У «Шахтарі» й пройшла переважна більшість його кар'єри.
«Шахтар» (1974—1987) ред.
Прихід Соколовського в команду збігся зі зміною наставника — новим керманичем став Володимир Максимович Сальков. Саме з його іменем будуть пов'язані успіхи «Шахтаря» у середині 1970-х років (пост головного тренера він покинув у 1978 році). У 1975 році донеччани стали «срібними» призерами чемпіонату СРСР, що дало змогу команді вперше в історії виступити в єврокубках (у Кубку УЄФА), а центральний півзахисник «Шахтаря» увійшов до списку 33 найкращих футболістів країни.
Кінець 70-х років став дуже успішним для донеччан — «бронза» чемпіонату і фінал Кубка СРСР у 1978 році, віце-чемпіонство у 1979 році. Це «срібло» стало найвищим досягненням «гірників» за всі чемпіонати Радянського Союзу. Донецька команда, яка ще на початку 60-х рр. здобула славу кубкового бійця, виграла Кубок СРСР у 1980 та 1983 роках і входила до фіналу у 1985 і 1986 роках. У «Шахтарі» Соколовський, можливо, не став зіркою радянського футболу, оскільки команда не була лідером чемпіонату, зате після 1987 року півзахисника відзначили нагородою «Вірність клубу» — за найбільше зіграних матчів серед усіх футболістів команди (400 ігор у вищій лізі за «Шахтар»). Тричі входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (1975 — 3 місце, 1982 та 1983 рр. під № 2)
Як на футболіста середини поля, Михайло Соколовський багато забивав, ставши найкращим бомбардиром клубу в історії виступів у першостях СРСР — 87 м'ячів. Зумів поєднати вміння допомагати нападникам та самостійно бити по воротях. Від 1981 до 1987 року — капітан «Шахтаря» (Донецьк). Зумів увійти до символічного Клубу ім. Г. Федотова для гравців, які забили понад 100 голів у вищій лізі, Кубку СРСР та єврокубках.
Закінчував виступи у друголіговому «Кристалі» (Херсон) як тренер-гравець.
Тренерська робота ред.
У 1988 році перебував у складі херсонського «Кристалу» — був гравцем-тренером. Згодом працював у командах «Антрацит» (Кіровське), «Сталь» (Стальова Воля, Польща), «Силур» (Харцизьк), «Шахтар» і «Металург» (Донецьк), «Металург» (Запоріжжя).
Одружений. Має сина Дениса і дочку Марину.[2]
Статистика виступів ред.
Клубна ред.
| Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Суперкубок | Всього | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
| Авангард | 1970 | 40 | 1 | - | - | - | - | - | - | 40 | 1 |
| СКА (Київ) | 1971 | 9 | 1 | - | - | - | - | - | - | 9 | 1 |
| СК Чернігів | 1972 | 35 | 11 | - | - | - | - | - | - | 35 | 11 |
| Металург З | 1973 | 38 | 5 | - | - | - | - | - | - | 38 | 5 |
| Шахтар | 1974 | 27 | 5 | 7 | 0 | - | - | - | - | 34 | 5 |
| 1975 | 29 | 11 | 1 | 0 | - | - | - | - | 30 | 11 | |
| 1976 (в) | 14 | 1 | 4 | 0 | - | - | - | - | 18 | 1 | |
| 1976 (о) | 15 | 1 | - | - | 6 | 1 | - | - | 21 | 2 | |
| 1977 | 29 | 5 | 2 | 0 | - | - | - | - | 31 | 5 | |
| 1978 | 29 | 5 | 9 | 2 | 2 | 0 | - | - | 40 | 7 | |
| 1979 | 32 | 4 | 5 | 0 | 2 | 2 | - | - | 39 | 6 | |
| 1980 | 33 | 6 | 8 | 2 | 2 | 0 | - | - | 43 | 8 | |
| 1981 | 32 | 6 | 4 | 1 | - | - | 1 | 0 | 37 | 7 | |
| 1982 | 26 | 12 | 5 | 0 | - | - | - | - | 31 | 12 | |
| 1983 | 34 | 15 | 5 | 2 | 4 | 1 | - | - | 43 | 18 | |
| 1984 | 34 | 7 | 4 | 0 | 2 | 1 | 2 | 1 | 42 | 9 | |
| 1985 | 30 | 6 | 5 | 3 | 0 | 0 | - | - | 35 | 9 | |
| 1986 | 27 | 3 | 4 | 1 | - | - | 1 | 1 | 32 | 5 | |
| 1987 | 9 | 0 | - | - | - | - | - | - | 9 | 0 | |
| Кристал | 1988 | 45 | 3 | - | - | - | - | - | - | 45 | 3 |
| Всього за Шахтар | 400 | 87 | 63 | 11 | 18 | 5 | 4 | 2 | 485 | 105 | |
| Всього за кар'єру | 567 | 108 | 63 | 11 | 18 | 5 | 4 | 2 | 652 | 126 | |
Титули та досягнення ред.
- Володар Кубка СРСР (2): 1980, 1983 років.
- Володар Кубка сезону СРСР: 1984 рік.
- Срібний призер чемпіонату СРСР (2): 1975, 1979 років.
- Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1978 рік.
- Фіналіст Кубка СРСР (3): 1978, 1985, 1986 років.
- У списку 33 найкращих футболістів СРСР (3): № 2 — 1983, № 3 — 1975, 1982 років.
- Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 105 голів.
- Володар призу «Вірність клубу» — 400 матчів в чемпіонатах СРСР.
- Рекордсмен «Шахтаря» (Донецьк) за кількістю зіграних матчів у чемпіонатах СРСР — 400.
- Найкращий бомбардир «Шахтаря» (Донецьк) в чемпіонатах СРСР — 87 голів.
Примітки ред.
- ↑ «Угольщик», «Стахановец», «Шахтер»! (тижневик «2000»)[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- ↑ Розмова з Михайлом Соколовським («Террикон»)(рос.)
Джерела ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Соколовський Михайло Григорович |
Література ред.
- Олексій Бабешко, Андрій Бабешко: «„Шахтарю“ — 70 років. Хто є хто. Футболісти „Шахтаря“ (Донецьк) 1936—2005». Донецьк. 2005 рік.
- Олексій Бабешко, Андрій Бабешко: «„Шахтар“ (Донецьк). Історія команди 1936—2006» Донецьк. 2006 рік.
- Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 18. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)
- Михайло Соколовський: "Пообіцяв Лобановському, що гратиму в «Динамо» (Листопад, 2011 р., № 129/2601). «Український футбол», стор. 7.