Сербська кухня
Се́рбська ку́хня (серб. Српска кухиња) — традиційна кухня сербського народу, що увібрала в себе елементи середземноморської (Візантійська імперія/Греція), близькосхідної (Туреччина) та австро-угорської кухонь. Це пов'язано зі схожим географічним положенням країн та спільністю вихідних продуктів, тривалими історичними сусідськими зв'язками.
| Сербська кухня | |
.jpg) | |
| Культура | Культура Сербії |
|---|---|
| Країна |
 Сербія |
 Сербська кухня у Вікісховищі | |
Опис ред.
Сербська кухня поєднує в собі традиції різних країн: на прилавках кондитерських гармонійно поєднались коливо, пахлава, горіховий рулет (горіховник) і торт Захер.
Вплив турецької кухні проявляється, наприклад, в тому, що практично в будь-якому ресторані пропонують кюфте, люля-кебаб, аша-кебаби, всілякі шашлики, «месо за скара» (балканський варіант барбекю), плов з баранини.
На півночі Сербії відчувається вплив угорської, румунської та болгарської кухні, тут широко поширені страви зі свинини, охочі можуть спробувати мамалигу та кукурудзяні коржі. В останні роки, завдяки численній сербській діаспорі, сербську кухню можна спробувати по всьому світу.
Більшість населення Сербії, як правило, трапезують тричі на день на сніданок, обід та вечерю, при цьому обід є основним і, отже, найтривалішим прийомом їжі. Проте, до середини XIX століття в Сербії традиційно існував лише обід та вечерю, а снідати люди не сідали[1].
Історія ред.
.jpg)
Першою опублікованою куховарською книгою в Сербії стала «Куховарська книга Паті» (Patin kuvar[2]), написана Spasenija Pata Marković в 1907 році. Ця книга досі має успіх у Сербії.
Традиційні сербські страви ред.
Супи ред.
У сербській кухні існує два типи супу: звичайний суп, званий супа (supa), і суп з ру борошно, підсмажене в олії), званий чорба (čorba). Найпоширенішими є прості в приготуванні густі супи з яловичини або домашньої птиці з додаванням локшини. Рибний суп (рібља чорба, riblja čorba) і суп із ягняти (jагњећа чорба, jagnjeća čorba) вважаються делікатесами.
М'ясо ред.
М'ясні страви готують в основному зі свинини, баранини й козлятини, при цьому характерною рисою є повсюдне використання особливим чином поквашеного молока — «каймаку» (подається і як холодна закуска).
Різні види страв звані роштиља, запікають на вугіллі й вони особливо популярні в Сербії. Плескавиця, чевапчичі, ражнічи, вешалиця й різні види ковбасок пропонують практично в кожному ресторані як головну страву. Крім того, шашлик є популярним сербським варіантом фаст-фуду. Як гарнір зазвичай виступають овочі або рис. Широко відомий такий м'ясний делікатес, як сремський кулен — сирокопчена свиняча ковбаса, що є зареєстрованою в ЄС маркою, контрольованою за географічним походженням[3]
Салати ред.
У Сербії салати зазвичай подають разом з основною стравою, а не як закуску.
Трави та спеції ред.
Зелень та спеції в сербській кухні застосовують дуже помірно: в основному, лише чорний перець та паприка використовуються повсюдно, а петрушка — в супах. Також можна зустріти страви з додаванням білого перцю, гвоздики, коріандру, лаврового листа та часнику.
Борошняні вироби та десерти ред.
Хліб традиційно є неодмінним атрибутом кожної трапези і навіть грає важливу роль в релігійних ритуалах. У містечку Печинці навіть відкрито музей хліба, задуманий як вулиця хліба — від ґрунту до неба, де представлені обрядові хлібці. Деякі серби вважають, що викидати хліб грішно, яким би черствим і старим він не був.
Серби називають пиріг будь-якого типу словом піта, що не варто плутати з грецької пітою. Грецька піта — це прісний вид хліба, який в Сербії має іншу назву: сомун. У Сербії популярні як солодкі, так і солоні пироги. Один і той же пиріг може бути приготований однаково, незалежно від того, солоною або солодкою буде начинка. Існують такі різновиди пирогів: гибаниця — пиріг із сирною начинкою, бурек — листковий пиріг із сиром або м'ясом, кромпіруша — картопляний бурек.
Також популярні пончики приганиця, тістечка в сиропі Хурмашиці, палачинка — великі млинці з різними начинками, зеляниця — пиріг із сиром та шпинатом, штруклі — запечені в сирі горіхи й сливи, альва — зварені в меду горіхи. На свята серби готують торт кох, який нагадує маннік, шоколадний торт Реформа. Серед інших десертів слід виокремити тістечко «Російська шапка», що має форму папах російської армії часів російсько-турецької війни.
Напої ред.
Безалкогольні напої ред.
Велика кількість фруктів в поєднанні з достатком водних ресурсів в Сербії стимулює виробництво високоякісних фруктових соків та мінеральних вод, завдяки чому ці напої є однією з головних статей експорту Сербії[4]. Сербія також виробляє кілька газованих напоїв — наприклад, традиційний напій з кукурудзи боза (boza). Деякі пивоварні також варять квас.
Дуже міцну каву, іменовану в Сербії турецькою кавою, можна по праву назвати найпопулярнішим напоєм сербського народу. Чай набагато менш популярний. Із молочних продуктів, йогурт та кефір споживають повсюдно.
Алкогольні напої ред.
Більшість сербів полюбляє пиво, що підтверджує факт наявності 14 пивоварень у цій країні.
Говорячи про лікеро-горілчані вироби, потрібно згадати, що попри те, що найпоширенішим напоєм є ракія, вино також має безліч шанувальників. Велика кількість людей пече ракію (у Сербії говорять не «гнати ракію», а «пекти ракію», пећі ракіју)[5] в домашніх умовах; така ракія високо цінується друзями й знайомими. Найпопулярніші види ракії:
- Дуња — з айви;
- Сливовиця (Шљівовіца) — національний напій;
- Лозовач — із винограду;
- Віљамовка/Крушковача — із груші;
- Jабуковачa — із яблука;
- Пелінковац — лікер із полину, м'якший ніж абсент.
Примітки ред.
- ↑ Antonić, Dragomir (2006-07-23). «Царство за гибаницу» (in Serbian). Politika 33300 (Politika): p. 11.
- ↑ Istorija pisanja kuvara u Srbiji. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 25 червня 2021.
- ↑ Сремски кулен и футошки купус међу 58 заштићених производа (серб.). Радио-телевизија Војводине. 24.04.2012. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 20 грудня 2016.
- ↑ Информация Торгпредства РФ в Республике Сербия за период 29 апреля — 13 мая 2008 г. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 16 червня 2017.
- ↑ Ракія. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 25 червня 2021.