Людовик III Анжуйский (25 вересня 1403(14030925) — 12 листопада 1434) — старший син Людовика II і Іоланди Арагонської.[2] Після смерті батька у 1417 успадкував Анжу, Прованс та претензії на корону Неаполя.

Людовик III Анжуйский
фр. Louis III d'Anjou
Людовик III Анжуйский
Людовик III Анжуйский
Людовик III Анжуйский
Король Неаполя
1417 — 1434
Коронація: Титулярний
Попередник: Людовік II
Наступник: Джованна II
Король Сицилії
1417 — 1434
Коронація: Титулярний
Попередник: Людовік II
Наступник: Джованна II
Король Єрусалиму
1417 — 1434
Коронація: Титулярний
Попередник: Людовік II
Наступник: Джованна II
 
Народження: 25 вересня 1403(1403-09-25)
Анже, Мен і Луара[1]
Смерть: 12 листопада 1434(1434-11-12) (31 рік)
Причина смерті: малярія
Країна: Франція
Рід: Анжу
Батько: Людовік II
Мати: Іоланда Арагонська
Шлюб: Margaret of Savoy, Duchess of Anjoud[1]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Замок Тараскон, збудований за Людовіка III

У 1420 був визнаний папою Мартіном V (папи були верховними суверенами Неаполя) спадкоємцем бездітної неаполітанської королеви Джованни II і зібрав у Римі велику армію для завоювання Неаполя. Перелякана Джованна II поспішно всиновила та визнала спадкоємцем Альфонса V, короля Арагону та Сицилії. Людовик III був змушений відступити[3].

Але незабаром Джованна II, стривожена тим, що Альфонс V вже веде себе в Неаполі як король, скористалася від'їздом Альфонса в Іспанію і скасувала усиновлення.

Настав зоряний час Анжуйськіх герцогів. У 1423 Джованна II усиновила тепер Людовика III, проголосила його своїм спадкоємцем та герцогом Калабрійським. У наступні роки Людовик III і Джованна вели боротьбу з арагонцями, які періодично поверталися.

Людовик III помер 1434 року, не залишивши дітей. Королева Джованна II, яка пережила його на рік, визнала спадкоємцем Рене Доброго — брата Людовика III.[4]

Примітки ред.

  1. а б Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
  2. Kekewich, 2008, с. xiv.
  3. Kekewich, 2008, с. 53.
  4. Kekewich, 2008, с. 54.