Людовік II (король Неаполю)

(Перенаправлено з Людовик II Анжуйський)

Людовік II (фр. Louis II d'Anjou; 5 жовтня 1377 — 29 квітня 1417) — король Неаполю у 13891399 роках.

Людовік II
фр. Louis II d'Anjou
Людовік II
Портрет Людовика (XVI століття)
Arms of Louis dAnjou.svg
Король Неаполя
1384 — 1417
Коронація: Титулярний
Попередник: Людовик І
Наступник: Людовик III
Король Єрусалиму
1384 — 1417
Коронація: Титулярний
Попередник: Людовик І
Наступник: Людовик III
 
Народження: 5 жовтня 1377(13771005)
Тулуза
Смерть: 29 квітня 1417
Анжу
Національність: француз
Громадянство: Франція
Династія: Анжуйська гілка династії Валуа
Батько: Людовик І[1]
Мати: Marie of Blois, Duchess of Anjoud[1]
У шлюбі з: Yolande of Aragond[1]
Діти: Людовик III Анжуйський[1], Рене Добрий[1], Charles, Count of Mained[1], Марія Анжуйська[1] і Yolande of Anjoud[1]

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

ГерцогРедагувати

Походив з роду Анжу-Валуа. Син Людовіка I, герцога Анжу, графа Мена і Провансу, й Марії де Блуа. Народився у 1377 році в Тулузі.

Після смерті батька 1384 року успадкував герцогство Анжу і графство Мен у Франції, графство Прованс і претензії на корону Неаполя. Того ж року перебрався до Провансу, який повстав проти його влади. За допомогою матері до 1387 року зміг знову втихомирити графство.

КоролюванняРедагувати

У 1389 році авіньйонський антипапа Климент VII дарував Людовіку інвеституру на Неаполь, оскільки Владислава I, короля Неаполю, було відлучено цим антипапою в 1386 році.

У 1390 році Людовік II і його мати зуміли за допомогою найманого війська захопити Неаполь, а король Владислав і його мати-регентша Маргарита Дураццо втекли до Гаети. Фактично Людовік II протягом 10 років володів практично усім Неаполітанським королівством з столицею Неаполем, де втаборився. У 1399 році Владислав I зумів зібрати значне військо і змусив вигнати Людовіка II з Неаполя.

Подальша діяльністьРедагувати

1400 року оженився на доньці Хуана I, короля Арагону. З 1407 року, після вбивства Людовіка Орлеанського, брав участь на боці арманьяків у міжусобної війни арманьяків і бургіньонів за королювання Карла VI. Запекло протистояв Жану Бургундському. У 1409 році в місті Екс-ан-Прованс заснував університет.

У 1409 році Людовік Анжу за призовом антипапи Олександра V звільнив Рим від Владислава I, короля Неаполя. Спільно з наступником Олександра V — антипапою Іваном XXIII — Людовік вдерся в межі Неаполітанського королівства і переміг Владислава I у битві при Роккасекка в 1410 році. Проте незабаром Людовік II і Іоанн XXIII розгубили підтримку неаполітанської знаті й були змушені відступити. У цей період, після смерті у 1410 році Мартина I, короля Арагону, висувався як претендент на арагонський трон, але був відкинутий місцевою знаттю.

У 1415 році після поразки французьких військ під Азенкуром від англійців на чолі із королем Генріхом V, герцог Анжу перебрався до родинного володіння. Він помер в Анже у 1417 році.

РодинаРедагувати

Дружина — Іоланда (1384—1443).

Діти:

  • Людовік (1403—1434), герцог Анжу
  • Рене (1409—1480), король Неаполю
  • Карл (1414—1472), граф Мен
  • Марія (1404—1463), дружина Карла VII, короля Франції
  • Іоланда (1412—1440), дружина Філіппа I, герцога Брабанту; у другому шлюбі Франциска I, герцога Бретані.

ДжерелаРедагувати

  • Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331 (італ.)
  • Kekewich, Margaret L. (2008). The Good King: René of Anjou and Fifteenth Century Europe. Palgrave Macmillan. (англ.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.