Людавка

Лю́давка — село в Україні, у Жмеринській міській громаді Жмеринського району Вінницької області. Населення становить 730 осіб.

село Людавка
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Жмеринський район
Громада	Жмеринська міська громада
Код КАТОТТГ	UA05060050130036873
Основні дані
Населення	730
Площа	2,1 км²
Густота населення	347,62 осіб/км²
Поштовий індекс	23132
Телефонний код	+380 4332
Географічні дані
Географічні координати	49°09′23″ пн. ш. 28°07′19″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	285 м
Місцева влада
Адреса ради	23132, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Людавка, вул. Соборна, 60а
Сільський голова	Пашковський Роман Сергійович
Карта
Людавка
Людавка
Мапа
Людавка у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» увійшло до складу Жмеринської міської громади.

Географія

Розташування села поблизу автомобільної траси сприяло розбудові села, його облаштуванню. Старообрядські сім'ї, маючи схильність до комерційної справи, засаджують свої присадибні ділянки малиною. Садівництво займає значне місце у їх домашньому господарстві. За роки незалежності України в північно-східній частині села виросли будинки-котеджі. Ця частина села відрізняється від будов попередніх років. Село Людавка — одне з мальовничих сіл, що лежать на Могилів — Подільській і Барській автомобільних трасах. Жителі пишаються і люблять своє село. Вони намагаються тримати ошатними садиби, огорожі, криниці. Два народи — українці і росіяни — живуть тут поруч, зберігаючи свої національні традиції, свою і спільну культуру.

Селом протікає річка Людавка, ліва притока Рову.

У лісовому масиві на околиці села знаходиться парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення Дендрологічна ділянка.

Історія села Людавка

«Подольские Епархиальные исторически статистические Ведомости» під редакцією Ю. Сіцінського містять таку довідку про с. Людавку Жмеринського району:

Людавка расположена на равнине 12 верст от станции Жмеринка. Климат здоровый, вследствие окружающих лесов. Почва суглинистая. Часть села составляют крестьяне малороссы, а другая — великоросом раскольники-поповцы. Занимаютея снятием в аренду садов окружных сел, каменньіми и плотницкими работами. Храм во имя святого великомученика Дмитрия Солоинского построенный в 1781 году прихожанами. Здание деревянное, ветхое. При храме хранились документы Станислава Потоцкого 1779 г. на право пользования в вечньїе времена землями церкви. Помещещение, по строенное на ередства помещика в 1878 г., сгорело в 1897 г. Церковной земли 40 десятин. Прихожан 391 мужчин, 395 женщин. Роскольников-поповцев 448 мужчин, 460 женщин. Церковно-приходская школа открыта 1863 г.

За розповідями, село почало заселюватись із глибокого ярка, що знаходиться в північній частині від центру села, за ставом, у малопомітному глухому куту поблизу оточуючого лісу. Заселення села українцями відбулось у західній його частині, що наближалася до лісу. Старообрядці селились у східній частині, хоч траплялись їх садиби і в центрі села та інших місцях. У селі стояло дві православні церкви, розміщені недалеко одна від одної. Старообрядська — вимурувана з цегли, однокупольна з трьохярусним іконостасом. У 1960 роках із неї знімали хрести, викидали ікони. Жінки підняли лемент і галас. Найактивніших із них забрала міліція і посадила на 15 діб за порушення громадського спокою. Чужі люди по найму знімали хрести і ікони. Утвар, майно забрали у старообрядську церкву м. Вінниці. Приміщення використали під сільський клуб. У 2001 році під час пожежі згорів дах клубу.

У селі три цвинтарі: два православних і один старообрядський. Обидва діючі. Найстаріший цвинтар знаходиться поблизу яру, з якого залюднювалось село.

Існує версія про походження назви села. Нібито його назва пов'язана з трагічними подіями минувшини. "Одного разу татари переводили полонених людей через цю місцевість. Під час перепочинку у лісі, у північно-західній частині сучасного села, де б'ють джерела у долині, лісник, підкравшись до ув'язнених, розв'язав одному руки. Той допоміг звільнитися решті в'язнів. Між полоненими і татарськими провідниками зав'язалась кривава сутичка. Одному з татарських провідників вдалось втекти. Він привів кінну підмогу татар. Люди, рятуючись, тікали в долину до джерел. Татари кіньми душили людей, втоптуючи їх у болото. Звідси і пішла назва — людська давка, а із заселенням території — «Людавка». Історія села сягає в глибину віків. Сьогодні остаточно важко встановити, звідки пішла назва села. Разом з тим, існуючий усний переказ за людську давку близький до істини, іншої альтернативної назви села не існує. Час започаткування села лежить за українцями, їх тоді називали малоросами, вони селились першими і сьогодні становлять більшу частину села, майже до дороги Вінниця — Бар. Ближче до цієї дороги і на схід від неї живуть старообрядці, які переселились із центральних областей Росії. Після сумно відомої реформи Всеросійського патріарха Никона їх переслідували Російське самодержавство і православна церква за непокору і церковний розкол. Час заселення с. Людавки припадає на XVII століття. Сюди переселилась родина Бахінів з Тамбовської губернії. Вони робили колеса до возів і торгували ними. На початку XX століття колісник Василь Денисович Бахін організував колісну майстерню, зібрав капітал і викупив у с. Почапинці маєток генеральші Корвін-Красинської. В. Д. Бахіним для своєї дочки був побудований будинок сучасного Жмеринського сільгоспуправління. Велика частина людавських земель була викуплена інженером-будівельником залізниць Карлом фон-Мекком (1868 р.), після смерті його дружина — Надія Філаретівна — перепродує людавські землі поміщиці Катерині Юріївні Раллі (1872 р.). Становище селян було важким. Робочий день розпочинався о шостій годині ранку, закінчувався о десятій годині вечора. На цукрових плантаціях використовували працю дітей, їм платили за день по 10 копійок. Жорстокий управитель Івановський глумився над людьми. Невдоволення селян переросло у відкритий виступ.

У липні 1906 року селяни з вилами, сокирами і кілками бігли до панської економії, вимагаючи землі. Зустрівши кінних жандармів і послухавши умовляння управителя, селяни розійшлись. Із документу 128 читамо: 1906 року липня 21 — «Донесение помощника начальника Подольского губернского жандармского управлення по Винницкому уезду начальнику Подольского губернского жандармского управления о агитации и распространении прокламаций: „Программа РСДРП“ среди крестьян с. Людавка Винницкого уезда». В селі почались масові арешти, переслідування організаторів, заворушення. Анатолія Петренка і Марка Перепечая звинуватили у злочинності й судили. У роки громадянської війни 22 травня 1918 року «Звіт генеральному штабу гетьманських військ про виступи селян Вінницького повіту: Поділля. У Вінницькому повіті селяни сіл Махнівка, Лисянка, Людавка винесли рішення не визнавати влади і послати делегатів до Києва». Цей документ свідчить, як було непросто селянам розібратись, хто і куди веде. У 1919 році на Поділлі з'явились загони Щорса і Боженка. Богунці захопили Вінницю. Військо с. Петлюри тікало до м. Жмеринки. Біля Людавки двічі зав'язувався бій. Під час бою загинув житель села червоноармієць Сафон Ісаакович Черняк. Багато петлюрівців потрапило в полон. Із розповідей старожилів села Т. К. Рекало, М. П. Киричишина. У Червоній армії в роки громадянської війни воювало 5 чоловік. С. І. Черняк і М. П. Киричишин були в особливому батальйоні при ЧК у Вінниці. В 1928 році в селі організовано молочне товариство, найбіднішим селянам держава дала 50 корів, яких завезли з Естонії. В 1928 — 29 роках організовано колгосп, до якого вступило 270 чоловік. Головою колгоспу обрали Є. І. Грабика. Колгосп розмістили в попівській садибі, розорали межі, усуспільнили майно і реманент. Перший трактор водили трактористи Р. З. Рекало і П. І. Голубенко. Колгосп назвали «Нове життя», пізніше його реорганізували в радгосп.

17 липня 1941 року с. Людавка було окуповане німецькими військами голову і секретаря сільської ради Ф. М. Герасимчука, Матвія Прасимчука, Таня і Саша Ковальових (їм було по 14 років) нацисти розстріляли без суду і слідства. Зі школи зробили конюшню, де тримали 200 коней. Проти окупантів у місцевих лісах діяв партизанський загін імені Володимира Федоровича Слюсаренка, розвідником у якому був житель села Єрмолай Васильович Лебедів пішовши на зв'язок 3 березня 1944 року з підпільною групою, яка діяла в селі Потоки, Лебедєв попав у оточення нацистів. Відбиваючи напад, розвідник загинув, пустивши в себе останню кулю. Діяв у партизанськім загоні житель села Микола Стахович Грабік (після війни відповідальний працівник обласного відділу освіти). Партизани висадили в повітря міст на шосейній дорозі в районі с. Сьомаки Жмеринського району, робили напади на німецькі патрулі, знищували посібників окупантів, поліцейських старост, підпалювали німецькі склади.

Героїзм і мужність проявили жителі і на фронтах Німецько-радянської війни: 308 чоловік відстоювали честь і незалежність Батьківщини, 195 осіб за бойові заслуги нагороджено орденами і медалями.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	86,16%
російська	13,70%
інші	0,14%

Пам'ятка

• Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Дендрологічна ділянка»

Дендрологічна ділянка

Література

• Лю́давка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.237