Затинайко Олександр Іванович
Затинайко Олександр Іванович (30 січня 1949, с. Отрадне Гребінківського району Полтавської області) — український військовий діяч, начальник Генерального штабу Збройних Сил України (2002–2004), начальник Генерального штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України (1996–1998). Генерал-полковник (1997). Член РНБО (2002–2004).
| Олександр Іванович Затинайко | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Начальник Генерального штабу Збройних Сил України | ||||||||
| 13 серпня 2002 — 3 червня 2004 | ||||||||
| Президент | Л.Д.Кучма | |||||||
| Попередник | Шуляк Петро Іванович | |||||||
| Наступник | Кириченко Сергій Олександрович | |||||||
| Начальник Генерального штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України | ||||||||
| 12 березня 1996 — 30 вересня 1998 | ||||||||
| Президент | Л.Д.Кучма | |||||||
| Попередник | Лопата Анатолій Васильович | |||||||
| Наступник | Шкідченко Володимир Петрович | |||||||
| Народився |
30 січня 1949 (75 років) с. Отрадне Гребінківського району Полтавської області | |||||||
| Громадянство |
 Україна | |||||||
| Alma mater | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації | |||||||
| Звання |
 Генерал-полковник | |||||||
| Нагороди |
| |||||||
Біографія ред.
Народився у сім'ї службовця.
Освіта — Київське вище загальновійськове командне училище ім. М. Фрунзе (1970), Військова академія імені М. В. Фрунзе (1977), Військова академія Генерального штабу збройних сил Російської Федерації (1993). Кандидат військових наук.
Проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині на посадах командира взводу, заступника командира, командира мотострілецької роти. Після закінчення академії служив у військах Київського військового округу на посадах командира мотострілецького батальйону, начальника штабу мотострілецького полку, начальника штабу — заступника командира дивізії.
- З серпня 1985 по вересень 1987 р. — командир окремої бригади (Республіка Куба).
- З жовтня 1987 р. по 1991 р. проходив службу у Сибірському військовому окрузі на посаді командира 85-ї мотострілецької дивізії.
- З 1991 р. по 1993 р. — навчання у Військовій академії Генерального штабу Збройних Сил РФ[1]
- З серпня 1993 р. — командир 13-го армійського корпусу Прикарпатського військового округу.
- 7 травня 1995 року — присвоєно військове звання генерал-лейтенанта[2].
- 12 березня 1996 року призначений начальником Генерального штабу Збройних Сил України — першим заступником Міністра оборони України[3].
- 21 серпня 1997 року — присвоєно військове звання генерал-полковника[4].
- 30 вересня 1998 року звільнений з посади начальника Генерального штабу Збройних Сил України — першого заступника Міністра оборони України та призначений командувачем військами Південного оперативного командування[5].
- 19 грудня 2001 року звільнений з посади командувача військами Південного оперативного командування та призначений Головнокомандувачем Сухопутних військ Збройних Сил України[6].
- 13 серпня 2002 року призначений начальником Генерального штабу Збройних Сил України[7].
- 7 вересня 2002 року уведений до складу РНБО[8].
- 3 червня 2004 року звільнений з посади з посади начальника Генерального штабу Збройних Сил України[9] та виведений зі складу РНБО[10]
- 14 серпня 2004 року призначений Головним інспектором Міністерства оборони України[11].
- 11 березня 2005 року указом Президента України В. А. Ющенко звільнений з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатів[12] За іншими розслідуваннями у 2018 році загадково частих підривів складів боєприпасів в Україні, був звільнений у наслідок вибухів складів боєприпасів у Новобогданівці 6 травня 2004 року.[13]
Нагороди ред.
- Орден Богдана Хмельницького I ст. (30 січня 2004) — за визначний особистий внесок у зміцнення обороноздатності та національної безпеки України, зразкове виконання військового обов'язку[14]
- Орден Богдана Хмельницького II ст. (2 грудня 2002) — за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, високий професіоналізм[15]
- Орден Богдана Хмельницького III ст. (2 жовтня 1998) — за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, підтримання високої бойової готовності військ[16]
- Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (1 липня 1995) — за бездоганну багаторічну службу, особисті заслуги у підтриманні високої бойової та мобілізаційної готовності військ корпусу[17]
- Відзначений нагородами СРСР: орден Червоної Зірки, орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ст., медаль «За бойові заслуги».
Примітки ред.
- ↑ ЗАТИНАЙКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
- ↑ Указ Президента України № 358/95 від 7 травня 1995 року «Про присвоєння військових звань»
- ↑ Указ Президента України № 178/96 від 12 березня 1996 року «Про призначення О. Затинайка начальником Генерального штабу Збройних Сил України — першим заступником Міністра оборони України». Архів оригіналу за 20 березня 2020. Процитовано 18 лютого 2012.
- ↑ Указ Президента України № 880/97 від 21 серпня 1997 року «Про присвоєння військових звань». Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 18 лютого 2012.
- ↑ Указ Президента України № 1082/98 від 30 вересня 1998 року «Про призначення О.Затинайка командувачем військами Південного оперативного командування»
- ↑ Указ Президента України № 1233/2001 від 19 грудня 2001 року «Про призначення О. Затинайка Головнокомандувачем Сухопутних військ Збройних Сил України». Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 18 лютого 2012.
- ↑ Указ Президента України № 709/2002 від 13 серпня 2002 року «Про призначення О.Затинайка начальником Генерального штабу Збройних Сил України». Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 18 лютого 2012.
- ↑ Указ Президента України № 807/2002 від 7 вересня 2002 року «Про внесення змін до складу Ради національної безпеки і оборони України». Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 18 лютого 2012.
- ↑ Указ Президента України № 611/2004 від 3 червня 2004 року «Про звільнення О. Затинайка з посади начальника Генерального штабу Збройних Сил України»
- ↑ Указ Президента України № 613/2004 від 3 червня 2004 року «Про внесення змін до складу Ради національної безпеки і оборони України»
- ↑ Указ Президента України № 887/2004 від 14 серпня 2004 року «Про призначення О.Затинайка Головним інспектором Міністерства оборони України»
- ↑ Указ Президента України № 469/2005 від 11 березня 2005 року «Про звільнення О. Затинайка з військової служби»
- ↑ Ірина Штогрін (9.10.2018). Де, як і чому вибухали військові склади в Україні останні 15 років. radiosvoboda.org. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 23 березня 2022.
- ↑ Указ Президента України № 114/2004 від 30 січня 2004 року «Про нагородження О.Затинайка орденом Богдана Хмельницького»
- ↑ Указ Президента України № 1117/2002 від 2 грудня 2002 року «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців Збройних Сил України»
- ↑ Указ Президента України № 1103/98 від 2 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден Богдана Хмельницького“»
- ↑ Указ Президента України № 506/95 від 1 липня 1995 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Іменна вогнепальна зброя“»
Джерела ред.
- Військо України, № 12(114), 2009.
- Білейчук Ярослав. «Українська доблесть і звитяга» // Затинайко Олександр Іванович / Білейчук Леся. — «Почесні імена України». — Київ : «Логос Україна», 2017. — Т. IV. — С. 137. — ISBN 978-966-2457-18-6а.
Посилання ред.
- ВИДАТНІ ЛЮДИ ГРЕБІНКІВЩИНИ Сайт м. Гребінки [Архівовано 16 квітня 2018 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |