Вікіпедія

Бойова коса

Бойова коса — древкова зброя піхоти, яка являла собою держак із насадженою на нього господарською косою (рідше — шаткувальним ножем чи виготовленим спеціально дволезовим клинком дугоподібної форми). Лезо насаджалось на древко так, щоб бути його продовженням.

Бойова коса
Різновиди бойових кіс та пік у польському виданні
Різновиди бойових кіс та пік у польському виданні
Тип Холодна колючо - рубляча держакова зброя
Характеристики
Тип клинка Коса із випрямленою п'ятою і отворами для кріплення впродовж держака; рідше — спеціально перекований ніж-сікач чи дволезовий клинок
Бойова коса у Вікісховищі
Повстанці-косарі. 1863 рік

Зброю широко вживали в Речі Полсполитій, зокрема і козаки, а також українські, польські й литовські бунтівники. У них бойова коса була такою ж популярною, як і звичайна піка[1]. Зокрема, використовували бойову косу в часи селянських повстань в Україні.

Історія ред.

Історія появи бойової коси бере свій початок не пізніше XIV. Спочатку це було звичайне сільськогосподарське знаряддя, яке селяни злегка переробляли, міняючи кут з'єднання робочої коси і кісся, що давали змогу використовувати знаряддя як бойову зброю.

Вперше подобу бойової коси (з прорізним хрестиком в бойовій частині) застосували в XIV ст. швейцарські селяни — піхотинці кантонів Урі, Швіц і Унтервальден, в боях проти австрійської лицарської кінноти.

 
Малюнок воїнів Костюшка.

Пізніше бойові коси неодноразово використовувалися повсталими гуситами (XV ст.) та німецькими селянами в період Великої селянської війни 1525 року. Популярність бойових кіс серед селянської піхоти пояснювалася тим, що вона була зручною, універсальною і маневренною зброєю для боротьби саме з лицарською кіннотою.

Ті бойові коси, що дійшли до нас і зберігаються в західноєвропейських музеях, датуються, переважно, XVI століттям, але є і виключення. Наприклад, бойова коса прусського ландштурму 1813 року. У Німеччині бойові коси, як зброя, що відповідає можливостям селян, ще довго застосовувалося в Тіролі, під час повстань 1703, 1805 і 1809 рр.

Поряд з бойовими косами в пізнє середньовіччя застосовувалася і зброя, дещо схожа на них, і також походить від сільськогосподарських знарядь — глефи і кузи.

На думку польських істориків і зброєзнавців (В. Кващневіч та ін.) бойова коса була «винаходом» саме запорізької піхоти. Бойова коса стає одним з основних видів зброї запорізьких козаків часів національно-визвольної війни українського народу (XVII ст.), у XVIII ст. — зброєю повстанців-гайдамаків, зокрема, під час Коліївщини.

З польських джерел відомо, що українське козацько-селянське військо застосовувало бойові коси в битві під Берестечком 1651 року. Польські шляхтичі згадували, що козаки ефективно використовували тоді бойову косу в оборонних цілях.

У Московії бойова коса також була відома в XVII—XVIII ст.. Її вживали селяни в період повстань під проводом Стеньки Разіна й Омеляна Пугачова. Крім того, і українське і російське селянство застосувало бойові коси під час партизанської війни проти наполеонівських солдатів в 1812 р.

У Польщі бойові коси використовувалися холопами ще в період Речі Посполитої під час «шведського потопу» 1655—1660 рр. та під час повстання Тадеуша Костюшка (1794 р.), де озброєних ними селян називали «косинерами»[2][3]

Механізм та використання ред.

 

Клинок коси містився в розщепленій верхній частині древка і обтягувався залізними обручами або приклепувався до древка. При цьому древко у верхній частині було обмотане дротом з метою запобігання його перерубанню.

Бойовою косою, обладнаною гаком, можна було легко зачепити і стягнути з коня лицаря, нею було зручно перерізати сухожилля коням і тим самим нейтралізувати кавалериста, завдавати сильного рублячого удару.

Для виготовлення пік повстанські армії користувалася посібником «Наука про пристосування кіс і пік для захисту…», яке було видано у Варшаві в 1830 році під час другого повстання. Коваль повинен був випрямити косу і зробити в хвості два отвори для закріплення на древку. Дерев'яний держак виконували довжиною близько 4-х ліктів (2188 мм) і товщиною близько 2-х дюймів (близько 54 мм). Піка встромлялася в паз на кінці древка, прикріплялася до нього залізним обручем і двома заклепками. Під обруч вставлялися дві залізні смуги для захисту древка від ударів палаша. Також були поширеними піки (коси), перековані з тесаків для рубання соломи. Що б зробити піку з тесака, ковалю було необхідно перекувати лише кінець тесака і прикріпити наконечник на древко.

Тактика застосування ред.

  …за правилами хорошої тактики зброя в трьох рядах повинна бути змішаною: перший ряд — вогнепальна зброя, 2-й — піки, 3-й — коси. Є й інші хороші способи, згідно з якими 1-й ряд може мати зброю з багнетами, 2-й — коси, а 3-й — піки, або: 1-й ряд — 1 людина мала піку, спрямовану в бік атаки, а 2-й просто йде, тримаючи косу для рубки вертикально, 2-й ряд — піки, а 3-й — допоміжний — коси.

— П. Айгнер. «Тактика корпусу пікінерів і косиньєрів»

  

Підрозділи, в яких бійці були озброєні бойовими косами, у Польщі йменувалися косинерами (kosynierzy).

Ян і Андрій Слаські, краківські поміщики і революційні генерали, звільнили 2000 власних селян, які стали використовувати власні коси як зброю. Ці війська утворили Краківську міліцію і брали участь у більшості битв під час повстання, і в битві під Рацлавицями вони захопили московські гармати й змусили ворога відступити. Для підвищення якості підготовки і командування цими військами, варшавський архітектор Петро Айгнер написав книгу «Коротка наука про коси та піки», де описував тактику використання цієї зброї: біг з косами в строю, взаємодію пікінерів і стрільців, озброєних карабінами, взаємодію з артилерією.

Косиньєри також брали участь у Польському повстанні 1830 року (битва під Остроленкою), і Польському повстанні 1863 року.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ За словами В. Бейхама (відомого австрійського зброєзнавця) бойовою косою можна вважати також гвізарму — древкову зброю серпоподібної форми, що мало на обуху шилоподібний відросток, спрямований вгору.
  2. ↑ За словами Влоджімежа Кващневіча, в битві під Рославицями, в якій бойова коса зіграла важливу роль, брало участь дві тисячі «косиньєрів», що утворили Краківську міліцію; вона вишикувалася в три шеренги, з яких перша була озброєна вогнепальною зброєю, інші — піками і косами, якими в битві рубали, як шаблею, і кололи, як списом. Її застосовували під час Листопадового повстання (29 листопада 1830 — 21 жовтня 1831), коли кожен третій старий батальйон регулярної піхоти, також як і другий, і третій нових полків повстанців, були озброєні бойовими косами. Юзеф Костюшко — Ожегальскій згадував, що в 1863 р. «…жоден піхотинець з багнетом, маючи розряджений карабін, не міг йти врукопашну з косиньєром, який міг рубати і колоти несамовито своєю важкою і довгою косою» . Про те, яким величезним був внесок косиньєрів у справу Листопадового повстання, свідчить фрагмент з «Розбору критичного кампанії 1831» генерала Х. Дембіньського, в якому подається, між іншим, що тільки одне Краківське воєводство виставило протягом тижня чи не 60 тисяч косиньєрів.
  3. ↑ Перед Січневим повстанням 1863—1864 рр., за словами Кващневіча, заново розробив тактику косиньєрів генерал Л. Мерославскій. Скоро свідок повстання спостерігач швейцарського Генштабу, підполковник фон Ерлах написав у своїй роботі «Партизанська війна в Польщі в 1863 р.»: «це була єдина найстрашніша зброя, причому така, що загін косиньєрів вже під час маршу, час від часу видаючи приглушений звук випадково зачеплених один до одного кіс, виробляє страшне враження. Їх вид з певної відстані будить більшу грозу, ніж стрільці чи кавалерія.» Власне, командуючи косиньєрами, ведучи їх на бій, загинув 05.03.1863 р. під Скелею російський революціонер Анджей (Андрій) Потебня.

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойова_коса&oldid=42380265