Барабой (річка)

Барабой
	Барабой у нижній течії
46°11′40″ пн. ш. 30°34′53″ сх. д. / 46.19465600002777705° пн. ш. 30.58149400002777796° сх. д.
Витік	біля с. Кам'янка
Гирло	Чорне море
• координати	46°11′40″ пн. ш. 30°34′53″ сх. д. / 46.19470000002777255° пн. ш. 30.58150000002777702° сх. д.
Країни:	Україна:; Одеська область
Регіон	Одеська область
Довжина	71 км
Площа басейну:	652 км²
Притоки:	невеликі потічки
	Медіафайли у Вікісховищі

Барабо́й — річка в Україні, в межах Одеського району Одеської області. В межах курорту Грибівка впадає до Чорного моря. На історичних картах річка позначена під назвами Балка Канаєве і, раніше, Кайна-Су (останнє від крим. Kanaya Su — кривава вода^[2]).^[3]

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Барабой.

Топоніміка ред.

Гідронім, є гібридним об'єднанням основ слів бара — "сире місце між горбами; вологе пониззя; калюжа, болото; впадина з вологим лугом; стояча вода, плавні; річка" та тюркського бой — "берег, узбережжя"^[4].^{[уточнити]} ^{[неякісне джерело]}

Опис ред.

Довжина 71 км, площа водозбірного басейну 652 км². Похил річки 1 м/км. Долина трапецієподібна, завширшки 1,5—2 км. Річище нерозгалужене, частково випрямлене, проводиться розчищення, його ширина 10—20 м. Використовується на зрошення, рибництво, розведення водоплаваючої птиці. Вода з болотним присмаком, для пиття непридатна. Влітку міліє і пересихає. Споруджено невеличкі водосховища і ставки.

Розташування ред.

Барабой бере початок біля села Секретарівка. Тече переважно на південний схід і (місцями) на південь. Впадає до Чорного моря на південний схід від села Грибівки.

Вздовж річки Барабой розташовані населені пункти: місто Теплодар, а також села Грибівка, Дальник, Барабой та інші.

На річці поблизу Теплодару розташоване Барабойське водосховище.

Барабой впадає до Чорного моря

Історія ред.

Колись річка Барабой була великою і повноводною, на ній існувало судноплавство. В річці була морська і річкова риба. В наш час річка обміліла, місцями пересохла, кількість риби помітно зменшилась.

річка Барабой у Дальнику, серпень 2017

Примітки ред.

↑ ^а ^б GEOnet Names Server — 2018.
d:Track:Q1194038
↑ За іншою версією кипляча вода.
↑ Сапожніков І.В. Кам'яні хрести степової України (XVIII — перша половина XIX ст.). — Одеса: Чорномор'я, 1997. — 134 с.
↑ В. В. Лучик Етимологічний словник топонімів України. – К.: ВЦ «Академія», 2014. — С. 33-34.