Вікіпедія

Анджей Валіцький

Анджей Станіслав Валіцький (пол. Andrzej Stanisław Walicki, 15 травня 1930, Варшава — 20 серпня 2020, там само) — польський філософ та історик ідей, почесний професор Університету Нотр-Дам, син історика мистецтва Міхала Валіцького.

Анджей Валіцький
пол. Andrzej Walicki
Народився 15 травня 1930(1930-05-15)
Варшава, Польська Республіка
Помер 20 серпня 2020(2020-08-20)[1] (90 років)
Варшава, Республіка Польща
Країна  Республіка Польща
Діяльність історик, філософ
Галузь філософія[2]
Alma mater Faculty of Philosophy and Sociology, University of Warsawd і Варшавський університет (1953)[3]
Науковий ступінь професор[d][4] (1972), доктор габілітований[4] (1 січня 1964) і докторський ступінь[4] (1 січня 1957)
Знання мов польська[5][2]
Заклад Університет Нотр-Дам
Членство Польська академія наук[6]
Нагороди

Біографія ред.

Спочатку навчався в Лодзькому університеті, будучи учнем, зокрема, Сергія Гессена і Тадеуша Котарбінського[7]. Диплом магістра захистив у 1953 р. у Варшавському Університеті. Отримав диплом в 1957, а дисертацію захистив у 1964 році в Інституті Філософії Польської Академії Наук (ПАН). Звання професора отримав у 1972 році[8].

У 50-ті роки працював у Варшавському Університеті. Потім працював в Інституті Філософії і Соціології ПАН — спочатку на посаді викладача, а потім доцента (з 1964), професор (з 1972). У 1981—1986 роках він був професором Австралійського Національного Університету в Канберрі. В 1986 році був прийнятий на роботу в Університет Нотр-Дам (США). З 1999 року — почесний професор цього університету. Як запрошений професор читав лекції і у Стенфордському Університеті (1976)[8].

Автор численних праць у галузі соціально-політичної філософії перекладених на багато мов[7], дослідник російської та польської національної філософії, історії марксизму і ліберальної думки. Його наукові інтереси включають, зокрема: тоталітаризм, комунізм, лібералізм, патріотизм, націоналізм, месіанізм та інтелект. Він був одним із представників (разом із з Л. Колаковським, Б. Бачко і Ю. Шацького) так званої «варшавської школи історії ідей».

У 2001 отримав звання доктора honoris causa Лодзького Університету[9]. У 2005 році, за видатні заслуги перед польською наукою був нагороджений президентом Олександром Кваснєвським Великим Хрестом Ордену Відродження Польщі[10].

Є членом Комітету Історичних Наук ПАН[11].

За публікацію. Росія, католицтво і польську справу був висунутий на здобуття Літературної Премії Nike 2003 (увійшов у фінальну «сімку»)[12].

Окремі публікації ред.

  • Osobowość a historia. Studia z dziejów literatury i myśli rosyjskiej, Warszawa 1959
  • W kręgu konserwatywnej utopii. Struktura i przemiany rosyjskiego słowianofilstwa, Warszawa 1964 (wyd. 2, Warszawa 2002)
  • Filozofia a mesjanizm. Studia z dziejów filozofii i myśli społeczno-religijnej romantyzmu polskiego, Warszawa 1970
  • Rosyjska filozofia i myśl społeczna. Od Oświecenia do marksizmu, Warszawa 1973 (publikacja ta została wznowiona i znacznie poszerzona: Zarys myśli rosyjskiej. Od Oświecenia do renesansu religijno-filozoficznego, Kraków 2005)
  • Między filozofią, religią i polityką. Studia o myśli polskiej epoki romantyzmu, Warszawa 1983
  • Polska, Rosja, marksizm. Studia z dziejów marksizmu i jego recepcji, Warszawa 1983
  • Spotkania z Miłoszem, Londyn 1985 (praca ta weszła w skład książki Zniewolony umysł po latach, Warszawa 1993)
  • Trzy patriotyzmy. Trzy tradycje polskiego patriotyzmu i ich znaczenie współczesne, Warszawa 1991 
  • Aleksander Hercen — kwestia polska i geneza pewnych stereotypów, 1991 
  • Filozofia prawa rosyjskiego liberalizmu, Warszawa 1995 (oryg. wyd. ang. 1987)

Перекладені українською ред.

  • В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов'янофільства / Пер. з польськ. В. Моренець. — К. : Основи, 1998.
  • Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії / пер. з польск. Д. Андрухів — К. : Всесвіт, 1999.

Примітки ред.

  1. ↑ а б https://www.vle.lt/straipsnis/andrzej-stanislaw-walicki/
  2. ↑ а б Czech National Authority Database
  3. ↑ https://nauka-polska.pl/#/profile/scientist?id=50515
  4. ↑ а б в Nauka Polska
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ http://czlonkowie.pan.pl/czlonkowie/sites/Biogram.html?id=3598
  7. ↑ а б Nota biograficzna na stronie Uniwersytetu Łódzkiego. uni.lodz.pl. Архів оригіналу за 13 березня 2004. Процитовано 8 лютого 2015.
  8. ↑ а б Анжей Валіцький на сайті Nauka Polska. nauka-polska.pl/. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 17 липня 2018.
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 23 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ M.P. z 2006 r. Nr 2, poz. 21 [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.]M.P. z 2006 r. nr 2, poz. 21
  11. ↑ Członkowie Komitetu Nauk Historycznych PAN w kadencji 2015-2018. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 23 січня 2018.
  12. ↑ Nagroda Nike 2003. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 23 січня 2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анджей_Валіцький&oldid=40733218