Альдебаран
Альдебаран (від араб. الدبران (аль-дабаран) — «послідовник», α Тельця) — найяскравіша зоря у сузір'ї Тельця та одна з найяскравіших зір на нічному небі. Має позначення Баєра α Tauri, його латинизована форма — Alpha Tauri, скорочена — Alpha Tau або α Tau.
| Дані спостереження Епоха J2000.0 | |
|---|---|
| Сузір’я | Телець |
| Пряме піднесення | 04h 35m 55.2s |
| Схилення | +16° 30' 33" |
| Видима зоряна величина (V) | +0.85 / +13,50 |
| Характеристики | |
| Спектральний клас | K5III / M2V |
| Показник кольору (B−V) | 1,54 / ? |
| Показник кольору (U−B) | 1,90 / ? |
| Тип змінності | Lb |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | +53,8 км/c |
| Власний рух (μ) | Пр.сх.: 62,78 мас/р Схил.: −189,36 мас/р |
| Паралакс (π) | 50.09 ± 0.95 мас |
| Відстань | 65 ± 1 св. р. (20 ± 0.4 пк) |
| Абсолютна зоряна величина (MV) |
−0,63 / 11,98 |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | 2,5 / 0,15 M☉ |
| Радіус | 44,2 R☉ |
| Світність | 350 L☉ |
| Ефективна температура | 4,100 / 3,050 K |
| Металічність | 70% від сонячної |
Через розташування у «голові» Тельця та червоний колір зорю часто називають Бичаче око. На небосхилі Альдебаран можна знайти на тлі розсіяного скупчення Гіади, проте він не входить до його складу, а просто розташований на лінії між Землею та скупченням.
Фізичні властивості ред.
Яскравість Альдебарана змінюється в діапазоні 0,75—0,95 видимої зоряної величини, відтак він є найяскравішою зорею в сузір'ї Тельця, а також (зазвичай) 14-ю за яскравістю зорею небосхилу. Він має спектральний клас K5III, тобто належить до нормальних червоних гігантів. Це повільно пульсуюча змінна зоря з невеликою амплітудою змін блиску (близько 0,2m). У неї є менший супутник — червоний карлик, що обертається на відстані близько 600 астрономічних одиниць.
Дані телескопа «Гіппаркос» свідчать, що Альдебаран розташований на відстані 65±1 світлових років від Землі. Це означає, що його світність у 150 разів більша за Сонце. Зараз, здебільшого завдяки спалюванню у своїх надрах гелію, основна зоря збільшилася до діаметра приблизно 5,3 × 107 км, що у 40—50 разів перевищує розмір Сонця.
Зміни радіальної швидкості ред.
1993 року вимірювання радіальної швидкості Альдебарана A, Арктура й Поллукса показали, що Альдебаран A має довгоперіодичні коливання радіальної швидкості, що може бути пояснено наявністю в Альдебарана супутника з мінімальною масою у 11,4 раза більшу за масу Юпітера та 643-денним періодом обертання. Подальші спостереження за цими трьома зорями показали, що аналогічні коливання простежуються не тільки в Альдебарана. Це змусило авторів публікації дійти висновку, що такі коливання зумовлені власними радіальними коливаннями зорі, а не гравітаційним впливом супутника. З іншого боку, слід зазначити, що у Поллукса, однієї зі спостережуваних зір, було виявлено зоряного супутника і 1993 року це було підтверджено.
Подальший аналіз спектра Альдебарана не виявив коливань, що корелюють з очікуваною 643-денною осциляцією радіальної швидкості.
Видимість ред.
Альдебаран легко знайти на небі, зокрема, завдяки його яскравості, а також через його близькість до найпомітнішого зоряного скупчення на небі. Якщо подумки поєднати три зорі Пояса Оріона (зліва направо у північній півкулі або справа наліво у південній), першою яскравою зорею, що продовжує уявну лінію, буде Альдебаран.
Зоря розташована досить близько до екліптики, іноді покривається Місяцем. Такі покриття відбуваються, коли Місяць досягає свого висхідного вузла впродовж осіннього рівнодення, як це було 2015 року.
Цікаві факти ред.
Космічний апарат «Піонер-10» агенції НАСА, який було запущено до Юпітера 1973 року, досягне Альдебарана приблизно за 2 мільйони років.
Посилання ред.
- SIMBAD query result: Aldebaran. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 19 червня 2010.
- ARICNS (англ.)
- SolStation [Архівовано 25 листопада 2005 у Wayback Machine.] (англ.)
Джерела ред.
- Альдебаран // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — 548 с. : іл. — ISBN 966-613-263-X.