Польова кухня(рос. Полевая кухня, нім. Feldkochher) — спеціальний транспортний засіб або причеп, призначений для приготування їжі та організації харчування особового складу формувань, у польових (похідних) умовах, на віддалених об’єктах, в підрозділах та військових частинах, де відсутні стаціонарні об’єкти для приготування їжі.

Базується на пересувному шасі або на платформі вантажного автомобіля. У склад польової кухні входить один або кілька казанів, а також відділення для зберігання продуктів і кухонного приладдя. Може включати в себе приміщення-їдальню[1].

Історія

Першу польову кухню винайшов офіцер армії Російської Імперії, українець Турчанович Антон Федорович[2][3].

До розроблення кухні на колесах Турчановича спонукав конкурс, оголошений військовим міністерством. Технічні умови були такі: вимагалося побудувати похідні кухні двох типів - піхотно-артилерійську (на 4 колесах) і кавалерійську (на 2 колесах). До того за військом на звичайних селянських підводах возили мідні казани.

У 1908 році патентне відомство Російської імперії видало мешканцю містечка Жмеринка А.Турчановичу «Патент на привілей 12 256». Документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів.

Загалом на конкурс було представлено 15 зразків кухонь на колесах. Найбільш відомими стали на той час, крім кухні системи Турчановича, проекти Маргушина, Кшиштофа, товариства Путіловських заводів.

У Червоній армії використовувались похідні кухні кавалерійського та піхотно-артилерійського зразків 2КО і 2КО-У. Ці кухні буксирувались кінною тягою.

Перед Великою Вітчизняною війною були розроблені кухня-автопричіп КП-3-37 (вона ж КП-3) з трьома казанами, а також кухня ПК-39 та ПК-Ч-40 – обладнана чавунним казаном, що не вимагав луження.

У 1941 році важку кухню КП-3 замінили більш легкою КП-41, на базі якої у 1942 році була розроблена КП-42, в 1946 році модернізована (КП-42М).

Кухні - автопричепи КП-41 і КП-42 надходили на постачання мотомеханізованих и танкових частин. Буксирувались вантажівками ГАЗ-АА і ГАЗ-ААА (ГАЗ-3А). Кінна запряжка для них не передбачувалась[4][5].

Сучасні польові кухні, офіційно зараховувані до засобів приготування та транспортування гарячої їжі для особового складу військ у польових умовах, можуть монтуватися на двоколісному причепі, на автомобілі, на гусеничному тягачі. Вони можуть мати один, два, три чи чотири казани, їжу в них готують як під час руху, так і на стоянках.

Джерела

  1. Наставление по обозному делу РККА, Воениздат, 1939 год.
  2. Винахідник польової кухні Турчанович
  3. Вінничани минулого: Польова кухня Антона Турчановича нагодувала усі армії світу
  4. Журнал «М-Хобби» № 3/2011, Н. Поликарпов, «Советские полевые кухни КП-42 и КП-41»
  5. Журнал «М-Хобби» № 3/2008, С. Войцехович, «Советская полевая кухня КП-2-48».