Украни

Укря́ни, укра́ни або у́кри (нім. Ukranen, Ukrer, Vukraner, пол. Wkrzanie, Wkrzanowie)  — західнослов'янське плем'я (чи племінний союз), що заселяло у 6—12 ст. землі навколо річки Укер (нім. Ucker), в регіоні, й до сьогодні зветься Укермарк (нім. Uckermark) в Німеччині. Також на польсько-німецькому кордоні знаходиться місто Уккермунде.

Burgwallinsel — місце колишнього поселення укранів на острові озера Оберуккерзе

Це плем'я згадується 934 року німецьким істориком Відукіндом Корвейським. Інші джерела називають це плем'я Украни (Vucrani або Ucrani)^{[джерело?]}. Також письмово згадується єпископом Бранденбурга в 947 р.

У 954 р. маркграф Східної Саксонської марки Геро I у союзі з зятем імператора Священної Римської імперії Оттона I Великого Конрадом I розпочав успішну кампанію з захоплення земель укранів, які після Битви при Ленцені (929 р.) увійшли до складу Північної Саксонської марки Священної Римської імперії.

У 983 р., після повстань бодричів та лютичів, території укранів знов стали відносно незалежними, хоча вони перебували під постійним жорстким військовим тиском, особливо з боку Польщі та Священної Римської імперії.

Походження та історичні відомості

Гілка племен у північній частині теперішнього польського Помор'я — на лівобережжі ріки Одра — в епоху раннього середньовіччя відома під іменем «украни» (wkrzanie), від назви яких територія, що вони її заселяли, називалася Укра (Uckermark < праслов. Vъkra).

Відомий германський хроніст Відукінд Корвейський у своїй праці «Діяння саксів» (М., 1975) зазначає, що uchri — це частина племені ротарів (вони ж — родарії), що входило до Велетської держави, котра охоплювала межиріччя Лаби (Ельби), Пєнити та Одри (ІІІ, 42).

Назва ротарії походить від назви міста Ретра, де знаходився головний язичеський храм «Ріедігост», в якому стояв ідол Сварожича (Zuarasica) — Аркони. Епітетом Аркони було «Святовит» (слово «Світовид» є витвором українських письменників ХХ ст.). Цьому богові поклонялися усі поморські слов'яни.

Можливо Аркону Сварожича слід ототожнити з давньоарійським Арджуною («білий», «світлий»), який вважався втіленням у образі мужа могутнього давнього бога Нари. Матір'ю Арджуни вважається Кунті Прітха (вона ж скіфо — сколотська Антея Пората), яку наділяли епітетом «Ратра» — «ніч», «темінь». Тобто цілком місто Ретра могло бути назване в честь праматері Аркони. Підтверджує нашу гіпотезу те, що жоною Арджуни була царівна з роду змій -нагів Улупі, від якої, можливо, і виводили свій родовід північно-західні слов'яни — полаби. Бо ще Галл Анонім у «Хроніці князів та правителів польських» (М., 1961) називає їх «зміїний рід» (с. 27) аж ніяк не в переносному значенні. Царівна Улупі від Арджуни народила сина Ірвата (пор. з назвою племені хорватів, що переселилися на південь, на Балкани, а сусідами поморян по Віслі були карпатські білі хорвати). Цікаво, що від Арджуни інша царівна — Чітрангада — народила сина Бабхрувахана (родоначальника бобрів, чи, вірніше, змішаного балто-германо-слов'янського племені бебриків), а сестра Крішни Субхадра — героя Абхіманью.

В 954 р. укри — ротарі підняли повстання проти германських поневолювачів і приступом визволили місто Воліслав (Валелебен) у Старій Марці, між Вербеном та Аренбургом, і перебили величезну кількість німців (Відукінд Корвейський, «Діяння саксів», І, 36).

Цей виступ став сигналом до всезагальної визвольної війни полабів на чолі з Нако і Стоїгнівом. До повсталих приєдналися знатні саксонські рицарі Віхман і Екберт. Перший був проголошений королем і під його проводом полаби вторглися у Саксонію і заволоділи замком Кокаресцемія. На допомогу слов'янам поспішили угорські війська, але біля Лехвельду (955 р.) вони були розбиті німцями. Незабаром і полаби зазнали поразки на ріці Раксі, а їх вождь Стоїгнів і 700 полонених були страчені. Але повстання вибухали і в 958, 959, 960 роках. В 963 році німцями були захоплені і союзники полабів лужицькі серби.

Стурбована такою ситуацією, київська велика княгиня Ольга посилає до германського короля Оттона І посольство із начебто проханням прислати одного з єпископів для народу ругів (руги — це ротарії, які жили на острові Руян, названий німцями Руген). Дивує, що імператор Оттон іменує Ольгу «королевою ругів» і посилає до неї спершу єпископа Лібуція, а потім Адальберта. Місія останнього ганебно провалилася і той ледве врятувався від розлютованих киян.

Цілком можливо, що після поразки повстання значна частина укрів — ротаріїв переселилася під захист руської княгині і вона виділила їм для поселення спустошені древлянські землі. В пам'ять про колись могутню і незалежну єдину Волинську державу поморських слов'ян нові землі прибульці назвали Волинь. Саме укри принесли таку наявну тепер гідронімію басейну Прип'яті, яка походить від складних слов'янських антропонімів (Жеримишел, Лібожада, Любожижа, Радоробель), із західнослов'янськими гідронімними основами (Жерев, Зеремелька, Зеремянка).

Знання написання німцями самоназви укрів як ucker або ucher (пор. з написанням німцями назви «Київ» як Chue) приводить нас до реконструкції його власне слов'янського еквіваленту як *ucher > «ухарь» — «молодець, вдалий».

Див. також

• Украмунд
• Бранденбург
• Верхня Лужиця

Посилання

• Homepage des archäologischen Museumsdorfes Ukranenland (нім.)