Відкрити головне меню

Володимир Миколайович Сорокін (нар. 3 лютого 1937, Москва, СРСР) — радянський футболіст, півзахисник і захисник.

Ф
Володимир Сорокін
Особові дані
Народження 3 лютого 1937(1937-02-03) (82 роки)
  Москва, СРСР
Зріст 171 см
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція півзахисник, захисник
Юнацькі клуби
1954–1957 «Динамо» (Москва)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1957  Динамо (Москва) 1 (0)
1958–1959  «Динамо» (Київ) 27 (1)
1959  Спартак (Ужгород) 4 (1)
1960–1961  «Динамо» (Київ) 23 (2)
1961  Динамо (Москва) 17 (1)
1962–1967  «Шахтар» (Донецьк) 156 (3)
1968  «Азовець» (Жданов) 17 (0)
1968  «Буковина» (Чернівці)  ? (1)
Звання, нагороди
Нагороди
Медаль Медаль «За працю і звитягу»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Починав з дворового футболу, потім вступив до футбольної школи московського «Динамо», де пройшов всі вікові категорії і в 1954 році був зарахований до штату команди майстрів. Грав за дублюючий склад. У 1955 році, на передсезонних зборах отримав серйозну травму, пошкодив меніск правого колінного суглоба і весь рік пішов на лікування та відновлення. Оговтавшись від травми, знову став регулярно виходити на поле в турнірі дублерів. 14 травня 1957 року, дебютував за основний склад, в матчі з мінським «Спартаком» (рахунок 0:0)[1]. Але більше до ігор за команду майстрів не залучався.

На початку 1958 року, Володимира Сорокіна і його одноклубника Адамаса Голодця, запросили в київське «Динамо». У команді зі столиці України, відразу став гравцем основи, грав разом з Йожефом Сабо та Юрієм Войновим в лінії півзахисту. У першому сезоні провів, за свій новий клуб, 20 матчів з 22. У 1960 році, разом з командою, стає срібним призером чемпіонату СРСР і отримує звання «Майстер спорту СРСР». Неприємності почалися наступного року, який став «золотим» для київського «Динамо». Спочатку, через операцію з видалення апендициту, пропустив частину передсезонної підготовки. Потім, через трагічні обставини — смерть батька, змушений був пропустити ще частину тренувального процесу. В результаті, стабілізація складу проходила без Сорокіна, який з початком чемпіонату повинен був набирати ігрову форму в дублюючому складі. Всі ці події закінчилися конфліктом гравця з старшим тренером В'ячеславом Соловйовим. Після якого, в червні 1961 року футболіст залишив київський клуб і повернувся в московське «Динамо».

У столичному клубі відразу отримав місце в стартовому складі. А незабаром, 23 липня 1961 року, вийшов грати проти київських «динамівців». Матч закінчився з рахунком 5:0 на користь москвичів, а сам Сорокін відзначився голом у ворота своїх колишніх одноклубників[2]. Але в цілому, сезон для московських «динамівців» склався невдало — у підсумку команда посіла лише 11 місце. Незабаром на посту старшого тренера Всеволода Блінкова замінив Олександр Пономарьов, при якому місця в основному складі для Володимира не знайшлося.

1962 року півзахисника запрошує в Донецьк наставник «Шахтаря» Олег Ошенков, з яким працював у київському «Динамо» і добре знав його можливості. Сорокін відразу ж закріпився в основному складі, провів у дебютному сезоні 24 матчі і забив один гол — знову відзначився у воротах київських «динамівців»[3]. У тому ж році стає володарем кубка СРСР. У вирішальному матчі гірники, завдяки голам Валентина Сапронова та Віталія Савельєва, перемогли команду «Знамено праці». Міг відзначитися у фіналі і Сорокін, але на останній хвилині матчу не реалізував пенальті, потрапивши у стійку воріт. У наступному році знову грав у фіналі кубку СРСР, але цього разу донецький клуб у вирішальному матчі поступився московському «Спартаку» з рахунком 1:2.

Всього в «Шахтарі» Володимир Сорокін провів шість сезонів. У 1968 році футболіст покинув команду гірників. Провів по півроку в жданівській команді «Азовець», яка виступала у другій групі класу «А» і чернівецькій «Буковині», з якою став бронзовим призером у своїй зоні класу «Б». Після чого перебрався в чернігівську «Десну», але на початку 1969 року знову отримав травму і прийняв рішення завершити активну ігрову кар'єру. Всього в елітному дивізіоні провів 224 матчі (7 голів), у кубку — 21 матч.

Відразу повернувся до Києва, де протягом трьох років очолював футбольну команду заводу «Арсенал». Залишивши тренерську діяльність, працював у різних галузях, не пов'язаних з футболом. Займався організацією ігор ветеранів київського «Динамо».

За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» нагороджений медаллю «За працю і звитягу»[4].

Досягнення:

  • Віце-чемпіон СРСР (1): 1960
  • Володар кубка СРСР (1): 1962
  • Фіналіст кубка СРСР (1): 1963

Статистика виступів у чемпіонатах:

Сезон Команда Ліга І Г
1957 «Динамо» (Москва) Д-1 1 0
1958 «Динамо» (Київ) Д-1 20 1
1959 «Динамо» (Київ) Д-1 7 0
Спартак (Ужгород) Д-3 4 1
1960 «Динамо» (Київ) Д-1 20 2
1961 «Динамо» (Київ) Д-1 3 0
«Динамо» (Москва) 17 1
1962 «Шахтар» Д-1 24 1
1963 «Шахтар» Д-1 36 0
1964 «Шахтар» Д-1 26 0
1965 «Шахтар» Д-1 21 0
1966 «Шахтар» Д-1 36 2
1967 «Шахтар» Д-1 13 0
1968 «Азовець» (Жданов) Д-2 17 0
«Буковина» Д-3 ? 1
Усього в Д-1 224 7

ПриміткиРедагувати

  1. Звіт про футбольний матч «Динамо» (Москва) — «Спартак» (Мінськ) [1]
  2. Звіт про футбольний матч «Динамо» (Москва) — «Динамо» (Київ) [2]
  3. Звіт про футбольний матч «Шахтар» (Донецьк) — «Динамо» (Київ) [3]
  4. Указ Президента України № 1096/2011 від 1 грудня 2011 року.

ПосиланняРедагувати