Відкрити головне меню

Сорока Петро Іванович

український письменник, літературознавець, редактор, видавець.

Петро Іванович Сорока
Петро Сорока - 07094215.jpg
Народився 6 січня 1956(1956-01-06)
село Грицівці, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Помер 5 червня 2018(2018-06-05) (62 роки)
Петриків, Тернопільський р-н, Тернопільська область, Україна
Поховання Петриків
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, літературознавець, редактор, видавець
Alma mater Кременецьке медичне училище імені Арсена Річинського
Мова творів українська
Magnum opus «Денники»
Премії «Слово України», «Тріумф» імені Миколи Гоголя, імені Володимира Сосюри, Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких, імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», імені Романа Федоріва, імені Пантелеймона Куліша, імені Михайла Коцюбинського

Петро Іванович Сорока у Вікісховищі?

Петро́ Іва́нович Соро́ка (6 січня 1956, с. Грицівці Збаразького району Тернопільської області — 5 червня 2018[1]) — український письменник, літературознавець, редактор, видавець. Член Національної спілки письменників України (1994), міжнародного ПЕН-клубу (2002). Кандидат філологічних наук (1994). Секретар Тернопільської обласної організації НСПУ.

Зміст

ПреміїРедагувати

ЖиттєписРедагувати

 
На відкритті музею «Літературне Тернопілля»

Закінчив Кременецьке медичне училище (1975), філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (1986, нині ТНПУ).

Працював у редакціях районної газети «Колгоспне життя» (1986—1990) і газети «Гомін» (1990—1993; обидві  м. Збараж). Викладач, від 2001 — доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства ТНПУ.

Голова правління обласного літературно-просвітницького товариства «Галицько-Волинське братство». Засновник і редактор просвітницько-видавничого товариства «Пегас» (обидва  від 1990), приватного видавничого підприємства «СорокА» (від 2005), співзасновник (1999) і головний редактор журналу «Сова», редактор літературно-мистецького альманаху «Курінь» (від 1992), газети «Дзвони Лемківщини» (1994—1999).

ДоробокРедагувати

Художні книгиРедагувати

  • «Секрет довгожителя» (1988)
  • «Горобці про літо мріють» (1989)
  • «Я так люблю» (інтимна лірика, 1990)
  • «Сповідь сатирика» (гумор і сатира, 1991)
  • «Крона роду» (1994)
  • «День чудес» (1995)
  • «Чернігівська Січ» (1998)
  • «Сповідь сльозою» (2000)
  • «На ясні зорі Запорожжя» (повість, 2000)
  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Душа при свічці» (2001)
  • «Рік подвійних райдуг» (2003)
  • «Пригоди кота Патріка» (2005)
  • «Янгол у шибці вагону»
  • «Маленькі секрети щастя і успіху» (2010)
  • «Таємниці краси та любові» (2010)
  • «Ладан осені» (вірші, 2011)
  • «Шедевр» (повість, оповідання, оддробини, 2014)[4]

ДенникиРедагувати

  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Найкраще помирати в понеділок: денники 2001 р.» (2002)
  • «Голос із притвору» (2004)
  • «Денники 2004—2005» (2006)
  • «Застиглий вогонь» (2007)
  • «Знак серця: Денники 2008 року» (2009)
  • «Натщесерце: денники 2009 року»
  • «Дерево над водним потоком» (2012)

МонографіїРедагувати

  • «Дух і форма, або Іван Мердак» (2005)
  • «Душа при свічці (Діяріюш Федора Жученка)» (2002)
  • «Секрет вічності, або Ліра і терни: Десять етюдів про Бориса Демківа» 2000

Автор численних монографій, статей в українських і закордонних виданнях.

Громадська діяльністьРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати