Солтис Михайло

Миха́йло Со́лтис (* 31 серпня 1918, Жидичин, сучасний Ківерцівський район — † імовірно, серпень 1944) — український військовий діяч, член Організації українських націоналістів з 1938 року (псевдо Черкас).

Солтис Михайло
Народився	31 серпня 1918(1918-08-31) Жидичин
Помер	1944(1944) невідомо
Громадянство	УНР →  Польща →
Діяльність	політик
Партія	ОУН

Життєпис

Навчався в Луцьку у українській гімназії, протягом 1936—1938 років — у школі «Маслосоюзу» в Стрию. До 1939 року працював кооператором на Поліссі.

На початку 1939 року польська влада його заарештовує за приналежність до ОУН; у вересні йому вдалося втекти, переїхав до Берліна.

Після розколу ОУН — в складі ОУН (М) з 1940 року.

У червні 1941 року рушає з похідними групами ОУН, діяв на Черкащині та Кіровоградщині.

З 1942 року — в складі Волинської крайової екзекутиви ОУН-М.

В кінці 1942 року організовує партизанський відділ ОУН-М, що діяв в околицях Луцька; займається пропагандивною роботою.

Серпнем 1943 року проводить не санкціоновані ПУН перемовини з шефом поліції Поділля та Волині доктором Піцом і у порозумінні з ним створює Український легіон самооборони, очолює штаб легіону. У листопаді загін рушає в рейд, в його складі крім «Черкаса» — колишній старшина армії УНР полковник Герасименко («Тур») та вісім членів ОУН-М. Група направилась у сторону Дубна, 15 листопада отаборилась в селі Степанова на Крем'янеччині. В ході рейду до групи приєднувались колишні мельниківці, інші бійці, що з різних причин не хотіли воювати ні в рядах УПА, ні радянських партизанів. 30 листопада група зупинилась на відпочинок в селі Білокриниця. 2 грудня до Білокриниці 5 вантажівок та наказ про негайне прибуття усієї групи до Луцька. Рейдовики повернулись, були розміщені у селі Підгайці, у підготованих німцями казармах.

Наприкінці грудня до Підгайців прибула сотня «Жарини», яка покинула службу в УПА, у її складі був очільник одного з найбільших мельниківських партизанських з'єднань Микола Недзведський — «Хрін». Перед новим 1944 роком рейдуючий відділ складався з трьох бойових і однієї господарської сотні, командири — сотники «Нечай», М. Карковець, Ю. Макух, О. Гуня; кількість бійців становила близько 500 осіб.

У лютому на Грубешівщині до вояків приєднались знані старшини армії УНР, серед них і колишній командир «Чорних запорожців», полковник армії УНР Петро Гаврилович Дяченко («Квітка»).

Влітку 1944 року виступив з ініціативою підписання угоди з Армією Крайовою про взаємний ненапад.

В часі придушення Варшавського повстання висловлює рішучі протести проти використання УЛС проти польських повсталих, за цим відбувся арешт нацистами.

Подальша його участь невідома; згідно з певними версіями, розстріляний.

Джерела

• Експерт [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Українське військо [Архівовано 26 червня 2017 у Wayback Machine.]
• Український легіон самооборони [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]