Юрій Ханон
Юрій Хано́н (Юрій Хано́нЪ, до 1993 року Юрій Ха́нін; справжнє iм'я Юрій Феліксович Соловйов-Савоя́ров[1]; народ. 16 червня 1965, Ленінград) — радянський і російський композитор, письменник і художник; перший лауреат премії Європейської кіноакадемії (FELIX) за кращу музику (1988 рік) і дипломант російської премії «Ніка» за 1989 рік. Онук знаменитого в дореволюційному Петрограді артиста-ексцентрика, автора безлічі популярних пісень і куплетів, Михайла Савоярова.[2]
| Юрий Ханон | |
|---|---|
 | |
| Юрій Ханон, 2008 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 16 червня 1965 |
| Місце народження | Ленінград |
| Роки активності | 1987 — тепер. час |
| Громадянство |
 Росія |
| Професії | композитор, письменник, піаніст, музичний педагог, художник |
| Освіта | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова (1988) |
| Співацький голос | баритон |
| Інструменти | фортепіано |
| Мова | російська |
| Жанри | академічна музика |
| Псевдоніми | Юрий ХанонЪ, Юрий Ханин |
| Нагороди | Європейський кіноприз 1988, «Ніка» 1989 |
| Офіційний сайт | |
 Файли у Вікісховищі | |
Отримавши популярність в 1988—1992 роках в кінематографі, на телебаченні і серією концертів, з 1993 року Юрій Ханон повністю згорнув публічну діяльність. Серед академічних композиторів Юрій Ханон виділяється своєю вкрай незалежної, жорсткої позицією і замкнутим, герметичним способом життя і творчості.
Біографія ред.
У 1988 році закінчив Ленінградську державну консерваторію ім. Римського-Корсакова по класу композиції (професор Володимир Цитовіч). Однак своїми реальними вчителями і предтечами Юрій Ханон називає двох композиторів-ідеологів, особливих в історії музики: Олександра Скрябіна та Еріка Саті.[2]
Юрій Ханон — не тільки композитор і філософ (ідеолог), він, крім того, відомий як письменник, художник, студійний піаніст і ботанік-селекціонер. Справжній онук свого діда, «короля ексцентрики» 1910-х років, Юрій Ханон відрізняється не тільки ексцентричним, але також незалежним і герметичним характером. Понад чверть століття він веде замкнутий спосіб життя, ніколи не перебував і не перебуває в одній професійній організації (будь то музичної чи літературної).[2] Після 1992 року припинив які б то не було публічні виступи, інтерв‘ю, концерти, телезйомки та будь тиражування своєї музики, повністю сконцентрувавшись на роботі «в суспільстві самого себе».
«…Безсумнівно, Юрій Ханон увійшов в історію музики як найбільш закритий композитор. Отримавши в 23 роки європейське визнання і зробивши сенсацію усередині країни, він проіснував на публічному полі всього три роки, а потім відмовився продовжувати так, як це прийнято. Зачинивши за собою двері, і щільно задёрнув штори, він сказав: „Все, вважайте, що мене Ні!“ … і ми, жили в один час з ним, не знайшлися, що йому відповісти».[3]
- — (Владимир Тихонов[ru], из книги «Імперія білої маски»)
З усіх музичних творів найбільшою популярністю в 1998—2008 роках користувався одноактний балет «Середній дует» на музику Ханона (першу частину «Середньої симфонії»), поставлена Олексієм Ратманським в 1998 в Маріїнському театрі (номінація на премію «Золота маска»), а в 2006 у Большому театрі і театрі Нью-Йорк Сіті балет. Вельми наочним для більш точної картини існування творчості цього автора є наступний факт: «Середній дует», що показується по всьому світу і поставлений на найбільших сценах, все десять років використовувався всіма перерахованими вище (і багатьма іншими) театрами і антрепризами піратським чином, тобто — без складання авторського договору і відрахувань.[4]
За образу життя і мотивації такого рішення нерідко проводять паралель між Ханон і відомим математиком Григорієм Перельманом, його однолітком і земляком.[5][6] Це порівняння тим більш наочно, що обидва вони демонстративно покинули професійне середовище після оголошеної премії. Крім того, схожість посилюється тим, що в дитинстві Григорій Перельман вчився грати на скрипці, потім на все життя зберігши інтерес до класичної музики.
Починаючи з 2006 року Юрій Ханон перейшов на особливий «реверсивний» метод композиції, коли «одна партитура пишеться вперед, а інша — одночасно назад, до свого повного знищення».[7] Діючи таким чином, він розраховує до умовного терміну повністю знищити всі свої раніше написані твори, як опубліковані й виконані, так і не видані.
Фільмографія ред.
Юрій Ханон працював в кіно дуже нетривалий час, всього три роки (1988—1991).[1] Першу свою роботу («Дні затемнення» кінорежисер А. Сокуров) він написав, будучи ще студентом консерваторії. Однак, незважаючи на європейський успіх, друга його робота стала фактично останньої. Зробивши всього три кінофільму, з яких перший був відзначений Європейська кіноакадемія призом «Єврооскаром» (Felix) за кращу музику в кіно («Дні затемнення», листопад 1988 року, Західний Берлін), Юрій Ханон більш вже не повертався до роботи в кіно і для кіно. На десятки пропозицій кінорежисерів про співпрацю щоразу відмовляв. З 1991 року Юрій Ханон припинив також і всяку публічну діяльність і повністю сконцентрував себе на головній роботі, яка, за його висловом, може відбуватися тільки наодинці «між кінчиком олівця і папером».
Кінострічки, в яких брав участь Юрій Ханон:
- 1988 — «Дні затемнення» (СРСР: композитор)[8]
- 1989 — «Врятуй і збережи» (СРСР: композитор)[9]
- 1990 — «Дрібний біс» (короткометражний, СРСР: композитор)
- 1992 — «Шагренева Кость[ru]» (Росія: композитор, виконавець головної ролі, сценарист: спільно з І.Безруковим)
Призи та премії:
- 1988 — Премия «Феликс» Европейской киноакадемии (За лучшую музыку, фильм «Дні затемнення»)[10]
- 1989 — Номінація премії «Ніка» Спілки кінематографістів СРСР («Один з трьох композиторів», за кращу музику, фільм «Дні затемнення»).
- Гільдія кінокритиків Росії 2000 року включила фільм «Дні затемнення» в список ста кращих фільмів за всю історію вітчизняного кінематографа..[11]
- У 2001 році фільм «Дні затемнення» увійшов до списку 100 кращих кінострічок XX століття, відібраних Європейської кіноакадемією.[8]
Літературні роботи ред.
Ханон та Скрябін (1902)
Юрій Ханон в якості письменника (в основному есеїста і белетриста) працює з 1983. Однак, так само як і в своїй музичній частині творчості, він протягом усього цього часу не був стурбований публічної долею своїх творів. За винятком роману Скрябін як особа[ru] і одного невеликого оповідання, всі свої твори художньої прози він писав прямо «в стіл» без жодного розрахунку на публікацію і жодного разу не піднімав питання про випуск в тираж. Його перу належить більше сорока невеличких оповідань, п'ять повістей (найбільші — «чорніючий на зрізі» і «Повість про те життя») і роман «Кост-Малламирскій синдром», жодне з цих творів не опубліковано. Стиль цієї прози — важкий, в'язкий і перевантажений словесною грою, мабуть, може бути розташований між «Чевенгур» Платонова і пізніми розповідями Хармса. Всього один маленький розповідь «Моя маленька правда про ту війну» (адаптований уривок з роману «Кост-Малламирскій синдром») був майже випадковим чином опублікований в московському журналі «Місце печатки» (№ 5, 1994).
В 1993 за наполяганням видавців Ханон опублікував цикл (більше двадцяти) статей «Тьмяне Бесіди»,[12] в яких в провокаційній і саркастичною формі ознайомив читачів з основними положеннями своєї доктрини (газета «Сегодня», С-Петербург, квітень-листопад 1993). Точно таким же чином їх публікація через півроку була перервана автором. Сьогодні практично всі ці, а також деякі інші циклові статті представлені на різних Internet-ресурсах.
Осібно стоїть роман «Скрябін як особа[ru]» (видавництво «Лики Росії» спільно з Центром Середньої музики, С-Петербург, 1995)[13] — це дуже товста книга (майже 700 сторінок), яку Юрій Ханон написав спеціально для створення елітного предмета книжкового мистецтва. І літературний стиль, і мова разюче відрізняється від оповідань і повістей цього автора. Це роман у мемуарах, заснований на особистих спогадах автора, протягом більше двадцяти років близько знайомого з композитором Олександром Скрябіним.[2] Оповідання ведеться від першої особи, теж композитора, який поперемінно постає під прізвищем Юрій Ханон або Ханін. Мова і стиль — легкий, місцями навіть нарочито розріджений, в цілому заснований на розмовному і літературному мові у перших двох десятиліть XX століття.
"…Творчість Скрябіна в книзі описано самим допитливим чином: Скрябін для Ханіна — його alter ego, і тому запідозрити мемуариста в тому, що він чогось не знав з Скрябінські музики, просто неможливо. До того ж, будучи чудовим піаністом, він переграв (причому в публічних концертах!) мало не всі Скрябінські спадщина. Очевидці клавірабенд Ханона згадують, що гра піаніста вражала не тільки незрівнянним технічним рівнем, тонким розумінням усіх поворотів Скрябінські мислення, але і тим, що він не боявся підправляти великого майстра, «покращувати» (!) його нотний текст (до речі, про це йдеться і в книзі)…[14]
- — (Віктор Єкимовських[ru], из книги «Автомонографія»)
Особливу частину проекту складає власне видання книги як предмет книжкового мистецтва. Представляючи собою тотальний авторський продукт, книга була видана в стилі дорогих подарункових видань XIX століття, тиражем 2000 звичайних екземплярів і ще більше 151 елітних (розділених на нумерние та іменні), в шкіряному палітурці (в стилі і за технологією XIX століття).[2] Текст, редактура і художнє оформлення аж до форзаців та обкладинки повністю виконані автором. Книга у вільний продаж майже не надходила, ніде не рекламувалася і великого резонансу не мала, за винятком професійних кіл.
У 2010 році Центр Середньої Музики спільно з видавництвом Лики Росії випустив у світ ще один товстий працю з історії музики: «Ерік Саті, Юрій Ханон. Спогади заднім числом». Книга обсягом майже в 700 сторінок не випадково має двох авторів: вона написана в провокаційній та вільній формі. До неї увійшли всі літературні твори, критичні статті, нотатки і навіть записні книжки Еріка Саті, а також майже всі листи, більш шістдесяти малюнків і все його життя, від народження і до смерті. Це перша книга Саті і про Саті, що вийшла російською мовою.[15]
Деякі книги ред.
- «Скрябін як особа[ru]» (роман, частина перша), 680 с. — С-Петербург, 1995
- «Ніцше contra Ханон» або книга, яка ні на що не схожа, 840 с. — С-Петербург, 2009
- «Спогади заднім числом» Ерік Саті, Юрій Ханон, 680 с. — С-Петербург, 2010
- «Альфонс, якого не було», (збірник збірок) перша російська книга Альфонса Алле, 544 с. — С-Петербург, 2010
- «Два Процесу» (або маленьке відкриття), книга без права переписки, 568 с. — С-Петербург, 2011
- «Чорні Алеї» (або перша книга не для людей), 648 с. — С-Петербург, 2012
- «Три Інваліда» (тварина, людина, інвалід) в трьох томах. — С-Петербург, 2013
- «Два гримерів» (в співавторстві з Л. Латиніным), 304 стр. — С-Петербург, 2014
- «Избранное Из'бранного» (краще з гіршого), Юрій Ханон, Михайло Савояров, 356 стр. — С-Петербург, 2017
Примітки ред.
- ↑ а б Кино-театр.ру База даних, Кинопланета. — Юрий Ханон.
- ↑ а б в г д [1] [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Grove's Dictionary of Music & Musicians 2001(англ.) (Музичний словник Грова)
- ↑ Владимир Тихонов (Пак Ноджа). «Империя белой маски». — Сеул, «Хангёре Синмун», 2003
- ↑ «Середній дует» потрапив під заборону, Маріїнський театр оштрафований за контрафакт // (Газета «Коммерсант С-Петербург» № 207 від 07.11.2011, стор. 12)
- ↑ Дмитро Биков, програма «Один» на «Ехо Москви» (від 27 квітня 2018 роки)
- ↑ Фелікс Кохріхт. «Отшельники: Творити на самоті». — Одеса. Вести. 8 квітня 2019
- ↑ Олег Макаров, інтерв'ю: Юрій Ханон: «Не сучасна чи не музика», журнал «Сучасна музика», № 1-2011, Москва, «Научтехлітіздат», стр.2-12
- ↑ а б Титова Н. Короткий анонс фільму «Дні затемнення». Камелот ТВ-программа on-line, 1990-06. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ Спаси и сохрани. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 4 квітня 2015. Процитовано 17 січня 2010.
- ↑ Дни затмения. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 17 січня 2010.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|datepublished=(довідка) - ↑ Список лучших фильмов отечественного кинематографа. Гильдия кинокритиков России. Процитовано 2 червня 2012.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|datepublished=(довідка) - ↑ Ханон Ю. Тьмяні бесіди № 1-11 на персональному сайті композитора
- ↑ Видавництво Лики Росії: Скрябин как лицо, 1995
- ↑ Віктор Єкимовських[ru]. «Автомонографія». — М.: Музіздат, 2008. — 500 екз. — ISBN 978-5-904082-04-8
- ↑ Видавництво Лики Росії: «Ерік Саті, Юрій Ханон. Спогади заднім числом».
Посилання ред.
- Офіційний сайт. Каноник Юрій Ханон (canonic Yuri Khanon)
- Есе, статті та белетристика на сайті Хано́граф
- Юрий Ханон, герметична стаття
- «Анархіст від музики» (з книги Володимира Тихонова[ru] «Імперія білої маски»)
- «Юрій Ханон: поза контекстом» (з книги Бориса Йоффе[ru] «Im Fluss des Symphonischen»)
- «Спогади заднім числом» (оновлена рецензія на книгу в журналі петербурзької консерваторії «Opera Musicologia» № 2 за 2011)
- Кирило Гуреєв в журналі Samesound: «Що спільного між бароном Мюнхгаузеном, Скрябіним та Ханон»
- Юрій Ханон «Середня Симфонія»
- «Середній дует» у виконанні Світланы Захаровой и Андрея Меркурьева
- «Розмова з тобою короткий…» (інтерв'ю журналу «Хакслі», 17 лютого 2020)