Відкрити головне меню

Фелікс Давидович Кохрихт (нар. 28 листопада 1939(19391128), Одеса, Українська РСР, СРСР) — український телеведучий[1], журналіст, культуролог, редактор, колекціонер[2], член Національної спілки журналістів (1966) та Спілки театральних діячів України, також Всесвітнього клубу одеситів, громадської ради Музею сучасного мистецтва Одеси, ради першого Одеського джаз-клубу. Голова ради Центру сучасного мистецтва Одеси, один із засновників першого Одеського джаз-клубу, делегат установчого з'їзду Радянської Джазової федерації (1988).

Фелікс Кохрихт
Felix Kohriht.jpg
Народився 28 листопада 1939(1939-11-28) (79 років)
Одеса, тепер Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність телеведучий, журналіст, культуролог
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

ЖиттєписРедагувати

Народився в Одесі 28 листопада 1939 року.

Закінчив Одеське медичне училище № 3 (колишнє Військово-морське медичне училище), Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (філологічний факультет, заочне відділення). Працював у медичних закладах та НДІ, в ті ж роки почав співпрацювати як журналіст з одеськими виданнями. З кінця 50-х років писав статті про одеських художників-нонконформістів, організовував виставки їх робіт в редакціях. Виступав у ролі одного з засновників Товариства одеських художників (ТОХ), Центру сучасного мистецтва ТИРС та Центру сучасного мистецтва «Сорос-Одеса», де був президентом і головою ради, був членом Джазової федерації ЮНЕСКО, входить в журі одеського міжнародного фестивалю «Майстер-Джем Фест».

Активно брав участь у створенні пам'ятника Ісааку Бабелю в Одесі[3]. Брав участь у Першому Гоголівському відкритому літературному фестивалі[4] в Одесі (вересень 2009 р.)[5].
В даний час Фелікс Кохрихт продовжує активну громадську діяльність та плідну роботу на ниві журналістики: редактор альманаху «Дерибасівська-Рішельєвська», редактор проекту «Одеська бібліотека» (спільний проект Всесвітнього клубу одеситів і АТ ПЛАСКЕ), автор і ведучий програми-онлайн «Діалоги на Ніжинській», редактор, автор та упорядник книг та збірок, в тому числі — томів серії «Одеська бібліотека», збірки «Чорний квадрат над Чорним морем», збірки «Ойкумена одесита».

ДіяльністьРедагувати

З 1959 року працював у газетах «Південна зоря», «Прапор комунізму» («ЮГ»), «Ах, Одеса!», «Гласність», «Слово», де обіймав посади від випускає і кореспондента до відповідального секретаря та заступника головного редактора.
Завідувач позаштатним відділом газети «Студентські вісті» (СВ) в газеті «Комсомольське плем'я», пізніше — «Комсомольська іскра» (з 1960 по 1963 рік)[6]
Заступник відповідального секретаря газети «Прапор комунізму» («ЮГ»)
Член ради Одеського джаз-клубу (з 1980 р.)
Член Центральної ради Радянської джазової федерації (з 1988)
Заступник редактора (1992—1997 гг.) тижневика «Слово»
Один із засновників і головний редактор (до 1996 р.) журналу «Одеса»
Один із засновників і редактор (з 2000 року) альманаху «Дерибасівська — Рішельєвська»
Учасник телевізійного циклу бесід ректора Одеського державного медичного університету Валерія Запорожана «Медичний Меридіан»[7] (2005 г.).
Голова ради благодійного фонду «Центр сучасного мистецтва-Одеса»
Автор і ведучий телепрограми «Діалоги» (ТРК «АРТ», м. Одеса)
Ведучий і керівник авторської телепрограми «Співрозмовник» (ТРК «РІАК», м. Одеса)[8]
Власний кореспондент радіо «RTN» (США)[9]
Голова клубу «Бесіда» Всесвітнього клубу одеситів.
Редактор видавничого проекту «Одеська бібліотека»[10]
Редактор книги Йосипа Райхельгауза «Одеська книжка»[11]
Ведучий авторського проекту «Діалоги на Ніжинській»[12]

Визнання та нагородиРедагувати

«Золоте перо Одеси»
Золота медаль «Незалежність», заснована Київською обласною журналістською організацією.
Орден «Золотий хрест» від Асоціації працівників культури та мистецтва України — за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і зміцнення дружби між народами.
«Знак пошани» Одеського міського голови.
Почесна відзнака Одеського міського голови «За заслуги перед містом»[13]

Цікаві фактиРедагувати

У 20 років Фелікс Кохріхт закінчив Одеське військово-морське медичне училище. Випускався як цивільний медик і деякий час працював у психіатричній лікарні.[14]
Батько, Давід Кохріхт, учасник Першої світової війни, Кавалер двох Георгієв, мав кілька медалей, до середини 30-х років служив у Червоній одеської міліції Бульварного району.
Прадід, Ісаак Якович Кохрихт, був купцем першої гільдії, власником ювелірних магазинів в Одесі, меценатом, старостою в синагозі.[15]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати