Смертні гріхи

(Перенаправлено з Смертельні гріхи)

Сме́ртний гріх — у християнстві так називають свідомо й добровільно вчинений гріх, який сприяє розриву єдності людини з іншими людьми та Богом. Часто під ним розуміється гріховна недосконалість, яка призводить до інших гріхів. У перспективі смертний гріх без каяття та сповіді веде до загибелі душі. Ці риси відрізняють його від повсякденних гріхів, які скоюються мимовільно, через незнання або через потребу, і прощаються або за особистим проханням людини, або каяттям чи на літургії[1][2].

Вчення про смертні гріхиРедагувати

Вперше смертний гріх у вигляді «гріх на смерть» зустрічається в першому посланні апостола Івана. Апостол зазначав, що на відміну від нього «гріх не на смерть» може бути прощений, в тому числі завдяки молитвам не тільки самого грішника, а й інших людей[3]. Тому сучасними богословами вважається, що «гріх на смерть» — це те саме поняття, що в інших місцях Біблії згадується як «хула на Святого Духа» — бажання зла як такого, прийняття своєї гріховності як блага та відмова від удосконалення. Прощення «хули на Святого Духа» можливе тільки особисто Богом[4][2].

У другому посланні Павла до Тимофія вказується перелік гріхів, якими характеризуватимуться люди в майбутньому. «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися»[5].

Класифікацію гріхів як потягів до шкідливої діяльності першим розробив ранньовізантійський богослов Евагрій Понтійський у IV столітті. До кінця століття усталився поділ гріхів на два плотських (блуд і чревоугодництво) і шість душевних (стяжання, гнів, сум, зневіра, марнославство та гординя). Згідно з Іваном Дамаскином, природні потяги тіла й душі не є гріховними; гріховні лише ті, що характеризуються надмірністю, невідповідністю задоволенню потреб[6].

У православному богослов'ї поширений саме первинний восьмискладовий перелік Евагрія Понтійського. В пізнішому західносхоластичному списку Григорія Великого сум було замінено на заздрість, а марнославство об'єднано з гординею. Ця західна концепція отримала поширення після схоластичних праць Томи Аквінського (XIII століття), котрий визначив ці гріхи основними, від яких походять всі інші. Єдиного усталеного порядку смертних гріхів не існує, їхня нумерація зазвичай умовна[7].

Смертні гріхи[8][9]
Візантійське богослів'я / Православ'я Католицизм Характеристика
Гординя Гординя непоступливість, нездатність бачити власні недоліки надмірна віра у свої можливості
Марнославство потяг до земної слави, залежність від думки інших людей
Жадібність (скупість, користолюбство, сріблолюбство) Жадібність бажання матеріального багатства з нехтуванням багатством духовним
Гнів Гнів обурення, спрямоване на шкоду іншим людям
Блуд (хтивість, розпуста) Блуд бажання плотських задоволень, часто — статева активність, що виходить за межі шлюбу, і помисли про неї
Чревоугодництво (чревоугіддя, зажерливість) Чревоугодництво споживання більшої кількості матеріальних благ, ніж необхідно, часто — конкретно їжі, надмірна вибагливість у ній
Зневіра (відчай, нудьга, лінощі) Зневіра уникання належної фізичної і духовної діяльності
Сум Заздрість пригніченість від нездатності задовольнити свої пристрасті бажання чужих якостей, статусу, можливостей

Смертний гріх обмежує свободу людини, змушуючи її здійснювати вчинки, невластиві її природі[10]. Їх викорінення та щира боротьба з ними є духовною боротьбою та завданням кожного християнина (незалежно від конфесії) з метою стяжання благодаті Святого Духа для відновлення безпристрасного і безгріховного образу Христа в душі — «нового Адама» (на відміну від «старого Адама», враженого тлінням, смертністю та пристрасністю внаслідок первородного гріха), «благодатне насіння» якого отримується у Хрещенні[11][12].

Смертні гріхи з протилежними до них чеснотами (за католицьким списком)Редагувати

  1. Гординя (гордість) — Смирення (покора);
  2. Жадоба (захланність) — Щедрість;
  3. Хіть (нечистота) — Чистота;
  4. Заздрість — Доброзичливість (зичливість);
  5. Обжерливість (неуміреність) — Поміркованість (уміреність);
  6. Гнів — Лагідність;
  7. Лінь (лінивство) — Старанність (пильність)[13].

Зв'язок із демонамиРедагувати

У «The Lanterne of Light», трактаті невідомого англійського лоларда, помилково приписуваному Джону Вікліфу (1409—1410), кожний із смертних гріхів пов'язувався з певним демоном, який спокушав людей відповідним гріхом:

1589 року Пітер Бінсфелд[en] також поєднав смертні гріхи з демонами:

У «Трагічному житті доктора Фауста[en]» Крістофера Марлоу демони вже не відповідають за певний гріх. Усі сім смертних гріхів керуються Мефістофелем, Сатаною і Вельзевулом.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Важкі питання. На якій біблійній підставі католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»?. catholicnews.org.ua (uk). Процитовано 2020-03-04. 
  2. а б Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?. catholicnews.org.ua (uk). Процитовано 2020-03-12. 
  3. 1 Ів 5. 16-17
  4. ГРЕХ. www.pravenc.ru. Процитовано 2020-03-04. 
  5. 2 Тим 3. 1-5
  6. Ioan. Damasc. De fide orth. II 22
  7. A Brief History of Sin. web.archive.org. 2015-04-13. Процитовано 2020-03-04. 
  8. Panati, Charles, 1943- (1996). Sacred origins of profound things. New York: Penguin Arcana. ISBN 0-14-019533-5. OCLC 34515932. 
  9. 7. Вісім голових гріхів. Храм Блаженного Миколая Чарнецького (uk). 2009-07-31. Процитовано 2020-03-04. 
  10. Punishment for our Sins. www.goodnews.ie. Процитовано 2020-03-04. 
  11. Душа без благодаті Божої наповнюється гріхом — Предстоятель (+відео). Українська Православна Церква (uk-UA). 2018-05-29. Процитовано 2020-03-04. 
  12. Значення біблійного мотиву «в Адамі» та «у Христі». Интернет-газета ПУТЬ (ru). 2017-06-22. Процитовано 2020-03-04. 
  13. «Катихизм християнської віри», Spampato in Urbania (Pesaro), dalle Arti Grafiche STIBU, 1990 р. — С. 206

ДжерелаРедагувати

  • Катихизм християнської віри, Spampato in Urbania (Pesaro), dalle Arti Grafiche STIBU, 1990.
  • Panati C. Sacred origins of profound things. New York: Penguin Arcana, 1996.