Синівка

село в Сумській області, Україна

Сині́вка — село в Україні, центр Синівської сільської громади Роменського району Сумської області. Населення становить 1546 осіб.

село Синівка
Прапор
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район Роменський район
Громада Синівська сільська громада
Облікова картка Синівка 
Основні дані
Населення 1546
Поштовий індекс 42533
Телефонний код +380 5452
Географічні дані
Географічні координати 50°32′22″ пн. ш. 34°05′34″ сх. д. / 50.53944° пн. ш. 34.09278° сх. д. / 50.53944; 34.09278Координати: 50°32′22″ пн. ш. 34°05′34″ сх. д. / 50.53944° пн. ш. 34.09278° сх. д. / 50.53944; 34.09278
Середня висота
над рівнем моря
114 м
Місцева влада
Адреса ради 42533, Сумська обл., Липоводолинський р-н, с. Синівка, вул. Миру, 1
Сільський голова Тихоненко Олег Іванович
Карта
Синівка. Карта розташування: Україна
Синівка
Синівка
Синівка. Карта розташування: Сумська область
Синівка
Синівка
Мапа
Мапа

Після ліквідації Липоводолинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Роменського району[1].

Географія ред.

Село Синівка розташоване на березі річки Грунь, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Подільки, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Підставки.

Через село пролягає автомобільний шлях Т 1913.

 
Ботанічна пам'ятка природи Синівська

Історія ред.

Поселення Синівка виникло в другій половині XVII століття як власницьке. Здавна «село Сенявка на замок Гадяцький належало», тобто всі доходи з села йшли в гетьманську казну. Перша писемна згадка про село датується 1669 роком. Тому дослідники і вважають цю дату початком історії Синівки. Спочатку свого існування село не мало назви. У 1721 році гетьман Скоропадський надав право володіння селом родині Велецьких (Степаниді Михайлівні Велецькій з синами; після смерті її чоловіка Василя Велецького, який отримав це поселення у 1709 році за службу полковим суддею). «Земля синів Велецького» й «дала» назву селу Синівка. У 1723 році в селі було 161 домогосподарство; у 1723—180 дворів. 10 листопада 1764 року цариця Катерина ІІ «пожаловала» «замок Гадяцький» відставному гетьманові Кирилу Розумовському «…в вечное и потомственное ему и его детям наследственное владение…». Але у 1785 році К. Розумовський продає «Гадяцький замок» (в тому числі й Синівку) за борги. У 1799 році в Синівці проживали «954 ревізійні душі». З 1802 село Синівка в складі Гадяцького повіту входить в Полтавську губернію. У 1859 село Синівка — власницьке й козаче. В селі було 329 дворів, 1314 чоловіків і 1390 жінок, всього — 2704 жителів. У селі була православна церква й три заводи. Православна Миколаївська церква була збудована в 1742 році. У цьому ж році згоріла й була відбудована місцевими жителями. У 1869 році громада Синівки збудувала нову церкву, яка й функціонувала до 30-х років ХХ століття. У ХІХ столітті село належало до Подільківської волості. У 1884 році в селі було 106 дворів козаків, 3 двори казенних селян, 270 дворів-власників, 9 дворів міщан.

11 січня 1918 року в Синівці розпочалась радянська окупація. У березні 1918 року Синівка була звільнена німецькими військами, а у грудні 1918 року радянський режим в селі був відновлений.

Улітку 1919 року Синівку захопили денікінські війська, які у грудні цього ж року залишили село під натиском червоноармійців.

15 жовтня 1923 року Синівка стає районним центром, а у 1926 році тут організоване перше товариство зі спільного обробітку землі. У 1925 р. для сільськогосподарських робіт почали використовувати трактори, у 1929 році — відкрито промартіль художньої вишивки. У 1937 році в Синівці урочисто відкривається районний Будинок культури. Для його будівництва були використані матеріали із знищених більшовиками церков у Синівці та сусідньому селі Підставки. У 1938 році в селі стає до ладу нова будівля середньої школи.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1923—1933 та 1946–1947 роках, кількість встановлених жертв голодомору в селі — 150 людей[2].

27 вересня 1941 році німецькі війська захопили село. У 1942 році в Синівці була створена партизанська група «Антифашистський комітет». Також на території села діяла диверсійна група, яка в 1943 році знищила близько 20 німецьких офіцерів та солдат. 9 вересня 1943 року окремі підрозділи 309-тої стрілецької дивізії Червоної армії увійшли в Синівку.

У 1925—1931 та 1935—1957 роках село було адміністративним центром Синівського району. У 1947 році на території Синівського району було 11 сільських рад, 11 сіл та 78 хуторів. Синівський район був ліквідований у 1957 році. На території Синівки працювали електростанція, млин, маслозавод, цех з виробництва газованих напоїв, хлібопекарня, відділення «Сільгосптехніка».

Економіка ред.

  • Молочно-товарна ферма.
  • «Синівка», агрофірма.
  • «Синівські зорі», кооператив.

Соціальна сфера ред.

  • Дитячий садочок «Золота рибка» на 90 місць
  • Школа, де навчається близько 100 учнів.
  • Синівський професійний аграрний ліцей.
  • Будинок культури
  • Будинок для пристарілих інвалідів.

Пошта, зв'язок, банківська сфера ред.

Відділення Ощадбанку відкрито в селі в 1935 році. Спочатку це була ощадна каса, в якій жителі села зберігали гроші. Сьогодні це відділення Ощадного банку України. У Синівці працює відділення зв'язку «Укрпошта», діє дротовий телефонний зв'язок.

Синівка знаходиться у зоні покриття операторів мобільного зв'язку МТС Україна та КиївСтар. Доступ до мережі Інтернет: дротовий «Укртелеком», бездротовий 2G МТС Україна та КиївСтар, бездротовий 3G «Інтерлеком».

Спорт ред.

Футбольна команда «СТАРТ-ФОРВАРД». Чемпіони Липоводолинського району у 2014 році. Капітан команди Підлісний І. В., тренер Федоренко О. О. Також працюють спортивні секції з волейболу, шашок, шахів, гирьового спорту. Футбольна команда «Старт» вперше стала чемпіоном Липоводолинського району в 1987 році.

Пам'ятки ред.

  • Могила радянських солдатів.
  • 22 травня 2015 року за підтримки ТОВ «Діамант-Агро» у сільському парку встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку.
  • В околицях села знаходиться об'єкт природно-заповідного фонду - ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Синівська.

Відомі люди ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

Посилання ред.