Синайський кодекс
Сина́йський ко́декс (Codex Sinaiticus; London, Brit. Libr., Add. 43725) — датується початком IV століття[1]. — найстарший рукопис Септуаґінти і Нового Заповіту. Вважається одним із найкращих та найголовніших рукописів Нового Заповіту, написаний давньогрецькою мовою (діалект Койне). Є одним із чотирьох Великих Кодексів Біблійних, єдиним збереженим рукописом, написаним унціалом з повним текстом Нового Заповіту. Проте в Старому Заповіті є багато браків. Кодекс був відкритий Тішендорфом в 1844 році.
Синайський Кодекс єдиний був написаний чотирма колонами. Відкритий налічує вісім колон, що робить враження розгорнутого сувою. Не виключено, що це є результатом наслідування розгорнутого сувою. Умовне позначення Синайського Кодексу (алеф) або 01.
На списку рукописів Септуаґінти[2] згідно з класифікацією Альфреда Ральфса був позначений символом S. На даний момент ⅔ збереженого Кодексу, тобто 346,5 його листків, зберігаються в Британській бібліотеці (Додаткові Рукописи 43725), 43 листки в Лейпцигу (Lipsk), 12 листків на Синаю та 3 фрагменти в Санкт-Петербургу.
Текст Кодексу представляє Александрійський тип. Біблеїсти оцінюють його, як один із двох найважливіших рукописів Нового Заповіту (з Ватиканським Кодексом) і один із трьох найважливіших рукописів Септуаґінти.
Особливості рукописиРедагувати
Синайський кодекс написаний на тонкому пергаменті, 38,1 см на 33,7—35,6 см[1].
Синайський кодекс, нарівні з найдавнішими папірусами, александрійським, ватиканським та рядом інших стародавніх кодексів, є одним з найцінніших джерел, що дають змогу текстологам відтворювати оригінальний текст новозавітних книг.
Кодекс був написаний у IV столітті та до середини XIX століття знаходився на Синайському півострові в бібліотеці монастиря Святої Катерини. Синайський кодекс було знайдено німецьким ученим Костянтином фон Тішендорфом (1815—1874) у 1844 році. Частина Старого Заповіту була втрачена, але новозаповітний текст зберігся повністю. Насправді Синайський кодекс є єдиним грецьким унціальним рукописом із повним текстом Нового Заповіту. Крім біблійних текстів, кодекс містить два твори ранніх християнських авторів II століття: «Послання Варнави» та (частково) Пастир Герма[1].
Грецький текст рукопису відбиває Александрійський тип тексту[3]. I категорія Аланда[1].
- Додаток в Євангелії від Матвія 27,49
- Однак у Євангелії від Матвія 27,49 є характерний для рукописів Александрійської сім'ї додаток: ἄλλος δὲ λαβὼν λόγχην ἒνυξεν αὐτοῦ τὴν πλευράν, καὶ ἐξῆλθεν ὕδορ καὶ αἷμα (інший взяв спис, пробив Йому бік, і зараз вийшла вода і кров), текст той походить з Євангелія Iвана 19,34. Крім Кодексу Ватиканського, є він у Євангелії від Матвія в Ватиканському кодексі, Єфрема, Regius, Наняньському, Тішендорф IV, рукописах 1010 і 1293. Також присутній у деяких рукописах Вульґати, перекладах сирійських та ефіопських[4]. Відомий був Івану Златоусту[5]. Вважається, що додаток був уведений в Євангелії від Матвія під впливом боротьби з докетизмом[6].
ОписРедагувати
Первинно складався, ймовірно, з 740 пергаментних листків. Листки мають виміри 37,8 на 34,3 см (згідно з Аландом 43 на 38 см). Оригінальні листки мали розміри 40 на 70 см, були зігнуті навпіл і складені у фоліанти, що складаються з чотирьох folium (з лат. значить 8 листків), популярний формат в середньовіччі. На кожному листку текст записаний в 4 колонах по 48 рядків, в кожному рядку знаходиться від 12 до 14 знаків. Поетичні книги Старого Завіту написані по дві колони на сторінку. Кодекс має майже 4 000 000 літер унціальних[7]. Якість пергаменту дуже висока і небагато рукописів з IV віку можуть зрівнятися з Кодексом Синайським у цьому плані. Єдиними рукописами з цієї епохи з таким добрим пергаментом є Ватиканський Кодекс[8] і Кодекс Бези[9](близько 400 року).
Старий Заповіт, окрім більше ніж половини присутніх книг в староєврейському каноні (перекладених із староєврейської), включає також так звані другоканонічні книги і апокрифи.
У Старому Заповіті присутні такі фрагменти тексту:
- Книга Буття 23:19 — 24:46 — фрагменти;
- Книга Числа 5:26 — 7:20 — фрагменти;
- Перша книга хроніки 9:27 — 19:17;
- Книга Езри — Книга Неємії (от Ездри 9:9);
- Псалми — Книга мудрості Сираха;
- Книга Естер; Товита; Юдити;
- Книга пророка Йоіла — Книга пророка Малахії;
- Книга пророка Ісаї;
- Книга пророка Єремії;
- Плач Єремії;
- Перша книга Макавеїв — Четверта книга Макавеїв.
Книги Нового Заповіту написані в такій послідовності: Євангелія, Листи Павла (Послання до Євреїв розташовано після 2-го послання до Солунян, і перед 1-м посланням до Тимофія), Дії святих апостолів, Соборні послання і Об’явлення св. Івана Богослова. На кінці Нового Заповіту було Послання Варнави, а також Пастир Герми (не повний).
Записаний був виключно великими літерами грецького алфавіту[10], тобто унціялом[11], на тонких овечих і козиних шкурах, брунатним і чорним чорнилом. Заголовки Псалмів і Пісні над Піснями виділено червоним кольором. Складеним був трьома писарями (А, B, D); написаний одним рядом, лат. scriptio continua, без поділу на слова і строфи. Не застосовує придихів, ані акцентів, часом літери з'єднані в лігатури[12]. Деякі слова,що належать до так званих nomina sacra[13] (лат.), зазвичай скорочені в інших рукописах (як грец. πατήρ та Δαυίδ), тут написані теж скороченнями або в повній формі. Наступні nomina sacra представлені скороченнями(вгорі підписані лінією):(гр.) ΘΣ ΚΣ ΙΣ ΧΣ ΠΝΑ ΠΝΙΚΟΣ ΥΣ ΑΝΟΣ ΟΥΟΣ ΔΑΔ ΙΛΗΜ ΙΣΡΛ ΜΗΡ ΠΗΡ ΣΩΡ.
Неодноразово трапляється помилка ітацизму. Майже регулярно йота замінювана на дифтонг епсилон-йота.
Текст Євангелія був поділений згідно з Секціями Аммонія, до яких додано систему віднесень до Канонів Евсевія. Є найдавнішим рукописом, що володіє Канонами Евсевія. В VI—IX століттях працювало над ним щонайменше сім коректорів (а, b, c, ca, cb, cc, e).
За часів коли виникав кодекс надалі ще переписувано тексти на папірусі [14] або пергаменті[15], що згортається потім у рулон. Писарі[16] переписувачі книги були призвичаєні до роботи з сувоями. Свідчить про це те, що на кожній сторінці чотири колони тексту. Після відкриття книги читач бачить вісім колон, отже, стільки ж, як і при розгортанні сувою.
Історія кодексуРедагувати
Дата і місце виникненняРедагувати
Небагато відомо про ранню історію кодексу. Місце його виникнення є предметом спекуляцій. Хорт[17] судив, що кодекс був написаний, імовірно в Римі, оскільки система поділу тексту на розділи в Діях апостольських є такою ж, як і в декількох рукописах Вульґати[18]. Цей аргумент заперечив Армітаж Робінсона, згідно з яким така система поділу була вибрана для Вульґати самого Ієроніма[19] як результат його навчань в Кесареї. Робінсон вважав, що кодекс виник в Кесареї[20].
Фредерік Кенон[21] висловлювався за Єгипет, оскільки вигляд літер кодексу схожий на папіруси, знайдені в Єгипті. Подібно Gardthausen, Ropes і Sidney Jellicoe були думки, що кодекс був написаним в Єгипті. J. Rendel Harris судив, що рукопис ви-ник у бібліотеці Памфіла в Кесареї. Теодор Скет знайшов два текс-тові варіанти кодексу, що підтримують кесарійську гіпотезу. Обидва варіанти не виступають в жодному іншому відомому сьогодні рукописі і мусять походити безпосередньо від писаря або ж від рукопису, що виник в Кесареї.
Палеографічні[22] вивчення вказують, що кодекс був написаний в IV столітті. Така думка підтримується маргінальними підписами і системою поділу тексту, які дозволяють точніше визначити час виникнення кодексу. Кодекс не міг виникнути перед 330 роком, оскільки вміщує Канони Евсевія[23] — (лат.) terminus post quem. Не міг також виникнути після 360 року, оскільки має на маргінесах відсилання до Отців Церкви[24], що жили перед цією датою. Це означає, що рік 360 становить (лат.) terminus ante quem. Отже рукопис виник ймовірно в 330-360 роках. Давно вважалось, що він є одним з п'ятдесяти примірників біб-лії, виконання яких Евсевію з Кесареї доручив імператор Константин І Великий в 332 році. Так вважав Тішендорф[25], Батіфол, Грегорій(Caspar René Gregory ) і Скет (Teodor Cressy Skeat), проте це малоімовір-на гіпотеза.
Кірсоп Лейк(Kirsopp Lake) звернув увагу наноти коректора c вкінці 2 Книги Ездри(=Неемії) і Естер, згідно з якими можна зробити висновок, що текст був підправлений спираючись на рукопис, який вийшов з-під руки Памфіла і є копією Гексапла. Це означає, що Кодекс Синайський певний час зберігався в Кесареї. Невідомо, коли кодекс потрапив до монастиря святої Катерини[26] в підніжжі гори Синай.
Текст Кодексу Редагувати
Текст кодексу заключає певні браки і опущення, це цілі речення, фрази або слова. По відношенню до Textus receptus[27] число цих опущень складає близько 400. Частина з них може бути результатом недбалості і помилок тих, хто займався переписом, однак переважна більшість походить із рукописів, якими вони користувалися, оскільки вони посвідчені іншими стародавніми рукописами. Д. Бургон казав, що кодекс у самій тільки Євангелії пропустив 3455 слів.
Існуючі лакуни тексту Нового Заповіту
- Євангеліє від Матея 12:47; 16:2b—3; 17:21; 18:11; 23:14; 24:35;
- Євангеліє від Марка 7:16; 9:44,46; 11:26; 15:28; 16:9—20 (повністю воскресіння і вознесення Ісуса);
- Євангеліє від Луки 17:36;
- Євангеліє від Йоанна 5:4; 7:53—8:11 (см. иллюстрация Иоан. 7:53—8:11»); 16:15; 20:5b—6; 21:25;
- Діяння апостолів 8:37; 15:34; 24:7; 28:29[8];
- Послання до римлян 16:24.
Пропущені слова:
Матфей 5:44 — εὐλογεῖτε τοὺς καταρωμὲνους ὑμᾶς, καλῶς ποιεῖτε τοῖς μισοῦσιν ὑμᾶς
...моліться за тих, хто переслідує вас...
Матфей 6:13b — ὅτι σοῦ ἐστιν ἡ βασιλεία καὶ ἡ δύναμις καὶ ἡ δόξα εἰς τοὺς αἰῶνας. ἀμήν
Бо Твоє Царство і сила і слава во віки віків. Амінь (т.з. "славослів'я")
Матфей 10:39a — ὁ εὑρὼν τὴν ψυχὴν αὐτοῦ ἀπολέσει αὐτήν, καὶ
Зберігший духу свою, втратить її...
Матфей 23:35 — υἱοῦ βαραχίου
...сини Варахіінові
Марк 1:1 — υἱοῦ θεοῦ
...сина Божого
Марк 10:7 — καὶ προσκολληθήσεται πρὸς τὴν γυναῖκα αὐτοῦ
... і приліпиться да жони своєї ...
Лука 9:55b—56a — καὶ εἶπεν, Οὐκ οἲδατε ποίου πνεύματος ἐστε ὑμεις; ὁ γὰρ υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου οὐκ ἦηλθεν ψυχὰς ἀνθρώπων ἀπολέσαι ἀλλὰ σῶσαι
... і сказав не знаєте якого ви духу бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а рятувати...
Лука 11:4 — ἀλλὰ ῥῦσαι ἡμᾶς ἀπὸ τοῦ πονηροῦ
...але звільнити нас від зла
Иоанн 4:9 — οὐ γὰρ συγχρῶνται ἰουδαῖοι σαμαρίταις
... бо іудеї з самарянами не спілкуються.
Пізніші корректури
Матей 8:13
καὶ ὑποστρέψας ὁ ἑκατοντάρχος εἰς τὸν οἶκον αὐτοῦ ἐν αὐτῃ τῇ ὦρᾳ εὗρεν τὸν παῖδα ὑγιαίνοντα
сотник повернувшись додому знайшов слугу одужуючим...
Взято з Лук. 7:10, знаходиться в рукописах: C (N), Θ (0250), f1 (33, 1241), g1, syrh[15].
Матей 27:49
ἄλλος δὲ λαβὼν λόγχην ἒνυξεν αὐτοῦ τὴν πλευράν, καὶ ἐξῆλθεν ὖδορ καὶ αἳμα
...і один взяв списа и пробив йому ребра і відразу витекла вода і кров...
Взято из Йоан. 19:34 і є характерною рисою рукописів александрійської традиції (рукописи 03, 04, 019, 030, 036)
Деякі відмінності
Матей 5:22 — в рукописі немає слова εἰκῇ (без причины) —разом з Ватиканським кодексом, p67 і 2174
Лука 2:37 — рукопис містить слово ἑβδομήκοντα (сімдесят), в інших рукописах— ὀγδοήκοντα (вісімдесят)
Иоанн 1:34 — рукопис містить слово ὁ ἐκλεκτός (обраний) вместо υἱός (син);
Иоанн 6:10 — рукопис містить слово ὡς τρισχίλιοι (біля трьох тисяч) замість ὡς πεντακισχίλιοι (біля п'яти тисяч);
Деяния 11:20 —рукопис містить слово εὐαγγελιστάς (Євангелісти) вместо ἑλληνιστάς (Елліни).
Схожість до Ватиканського КодексуРедагувати
Від початку зауважено значну схо-жість між Кодексом Синайським і Ватикан-ським: час виникнення, схожий текст. Це єдині збережені великі кодекси зIV століття. У більшості випадків передають добрий текст, зазвичай кращий, ніж старші від них папіруси. Проте стаються між ними розбіжності. Чарльз Госкер вирахував 3036 відмінностей у текс-ті чотирьох Євангелій:
Матвія — 656
Марка — 567
Луки — 791
Івана — 1022
Разом — 3036[28].
Відмінності мають загалом граматичний характер, як інший підхід до ітацизму, інша транскрипція староєврейських імен, проте не виключають можливість, що могли походити з цього самого рукопису. Не могли вийти з цього самого скрипторіуму. Госкер оцінив, що спільне джерело обох кодексів мусило походити приблизно з 200 року.
Стретер зауважив, що є значна схожість між Кодексом Синайським і цитатами Святого Писання в Оригенеса та Вульґати Ієроніма. Прийшов до висновку, що текст кодексу був привезений з Олександрії до Кесареї Оригенем, а потім був використаний через Ієроніма.
Див. такожРедагувати
ПосиланняРедагувати
- Синайський кодекс // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 451. — 552 с.
- The Codex Sinaiticus Project (англ.)
- Синайский кодекс CSNTM (JPG)
- 1911 Facsimile of Codex Sinaiticus (PDF)
- Codex Sinaiticus at the Encyclopedia of Textual Criticism
ЛітератураРедагувати
- Костянтин фон Тішендорф, Fragmentum Codicis Friderico-Augustani ex Iesaia et Ieremia in: Monumenta sacra inedita (Leipzig 1855), vol. I, pp. 211 ff.
- Jongkind, Dirk (2007). Scribal Habits of Codex Sinaiticus. Gorgias Press LLC.
- Kenyon, Frederic G. (4th ed. 1939). Our Bible and the Ancient Manuscripts. London.
- Lake, Kirsopp (1911). Codex Sinaiticus Petropolitanus: The New Testament, the Epistle of Barnabas and the Shepherd of Hermas. Oxford: Clarendon Press.
- Magerson, P. (1983). Codex Sinaiticus: An Historical Observation, Bib Arch, 46 (1983), pp. 54–56.
- Metzger, Bruce M. (1991). Manuscripts of the Greek Bible: An Introduction to Palaeography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-502924-6.
ПриміткиРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Синайський кодекс |
- ↑ а б в г Kurt und Barbara Aland, Der Text des Neuen Testaments. Einführung in die wissenschaftlichen Ausgaben sowie in Theorie und Praxis der modernen Textkritik, Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1981, SS. 117—118. ISBN 3-438-06011-6.
- ↑ Септуаґінта. Вікіпедія (uk). 2013-12-23. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Metzger, Bruce M.; Ehrman, Bart D. (2005), The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration. New York, Oxford: Oxford University Press, p. 66-67.
- ↑ NA26 1991, s. 84.
- ↑ K. Aland, M. Black B. Metzger, A. Wikgren: The Greek New Testament (3. wyd.). Stuttgart: United Bible Societies, 1983, s. 113.
- ↑ Metzger 2001, s. 59
- ↑ Овчинніков, В (2005). Історія книги. Еволюція книжкової структури (українська). Львів: Світ. с. 57. ISBN 966-603-169-8.
- ↑ Ватиканський кодекс. Вікіпедія (en). 2017-03-13. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Кодекс Бези. Вікіпедія (uk). 2016-01-19. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Грецька абетка. Вікіпедія (uk). 2017-06-16. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Унціал. Вікіпедія (uk). 2016-08-30. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Лігатура (типографія). Вікіпедія (uk). 2015-04-28. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Nomina sacra. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2017-02-21. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Папірус. Вікіпедія (uk). 2016-08-27. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Пергамент. Вікіпедія (uk). 2017-03-21. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Писар. Вікіпедія (uk). 2016-08-07. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Хорт, Фентон. Википедия (ru). 2016-06-23. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Вульґата. Вікіпедія (uk). 2016-10-15. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Ієронім Стридонський. Вікіпедія (uk). 2017-03-31. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Кесарія Палестинська. Вікіпедія (uk). 2017-05-29. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Frederic George Kenyon. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2015-05-30. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Палеографія. Вікіпедія (uk). 2017-01-09. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Каноны Евсевия. Википедия (ru). 2016-06-05. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Отці Церкви. Вікіпедія (uk). 2015-09-25. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Тишендорф, Константин. Википедия (ru). 2017-04-03. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Монастир святої Катерини. Вікіпедія (uk). 2017-04-20. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Textus Receptus. Вікіпедія (uk). 2014-09-07. Процитовано 2017-06-21.
- ↑ Herman Charles Hoskier. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2015-05-30. Процитовано 2017-06-21.