Відкрити головне меню

Довлатов Сергій Донатович

радянсько-американський письменник
(Перенаправлено з Сергій Довлатов)

Сергій Довлатов
Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик
Народився 3 вересня 1941(1941-09-03)
Уфа
Помер 24 серпня 1990(1990-08-24) (48 років)
Нью Йорк
·серцева недостатність
Поховання
Громадянство СРСР СРСР, Flag of the United States.svg США
Національність євреї і Американці вірменського походження[d]
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет і School # 206[d]
Мова творів російська
Напрямок екзистенціалізм
Жанр автобіографічна проза
Сайт: sergeidovlatov.com

CMNS: Сергій Довлатов на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Сергій Довлатов (за паспортом Сергій Довлатов-Мечик; рос. Серге́й Дона́тович Довла́тов-Ме́чик; *3 вересня 1941(19410903), Уфа — †24 серпня 1990, Нью-Йорк) — російський письменник та журналіст єврейсько-вірменського походження.

ЖиттєписРедагувати

Сергій Довлатов народився 3 вересня 1941 року в Уфі, у родині театрального режисера, єврея за походженням[2] Доната Ісааковича Мечика (1909—1995) і літературної коректорки Нори Сергіївни Довлатової (1908—1999), вірменки за походженням.

З 1944 року жив у Ленінграді. 1959 року вступив на відділення фінської мови філологічного факультету Ленінградського державного університету і вчився там два з половиною роки.[3] Спілкувався з ленінградськими поетами Євгеном Рейном,[4] Анатолієм Найманом, Йосипом Бродським і письменником Сергієм Вольфом («Невидима книга»), художником Олександром Неждановом. З університету його було виключено за неуспішність.

Згодом три роки прослужив у внутрішніх військах, охороняючи виправні колонії в Республіці Комі (селище Чиньяверек). За спогадами Бродського,[5] Довлатов повернувся з армії «як Толстой з Криму, з сувоєм оповідань і трохи приголомшеним поглядом».

Довлатов вступив на факультет журналістики ЛДУ, працював у студентській багатотиражці Ленінградського кораблебудівного інституту[ru] «За кадры верфям», писав оповідання.

 
Могила Довлатова в Нью-Йорку.
 
Пам'ятна табличка на домі Сергія Довлатова в СПб по вулиці Рубінштейна

Його запросили до групи «Горожане[ru]», яку заснували Марамзін, Єфімов, Вахтін і Губін.[6] Працював літературним секретарем Віри Панової.[7]

З вересня 1972 до березня 1975 жив у Естонії. Для отримання талліннської прописки близько двох місяців працював кочегаром в котельні, разом із тим був позаштатним кореспондентом газети «Советская Эстония». Пізніше його прийняли на роботу в щотижневу газету «Моряк Эстонии», яку випускало Естонське морське пароплавство, де він займав посаду відповідального секретаря. Був позаштатним співробітником міської газети «Вечерний Таллин».[8] Влітку 1972 року його прийняли на роботу у відділ інформації газети «Советская Эстония». У своїх оповіданнях, які увійшли до книги «Компроміс», Довлатов описує історії зі свого журналістської практики кореспондента «Советская Эстония», а також розповідає про роботу редакції та життя своїх колег-журналістів. Набір його першої книги «П'ять кутів» у видавництві «Eesti Raamat» було знищено за вказівкою КДБ Естонської РСР.[9]

Працював екскурсоводом в Пушкінському заповіднику під Псковом (Михайлівське). 1975 року повернувся до Ленінграда. Працював у журналі «Костёр».[10] Писав прозу, проте журнали відкидали його твори. Оповідання на виробничу тему «Інтерв'ю» було опубліковано 1974 року в журналі «Юность».[11]

Довлатов публікувався в самвидаві, а також у емігрантських журналах «Континент», «Время и мы».[12]

1978 року через переслідування з боку влади Довлатов емігрував із СРСР, оселившись у Нью-Йорку, де став головним редактором щотижневої газети «Новый американец». Членами його редколегії були Борис Меттер; Олександр Геніс; Петро Вайль; Ніна Аловерт — балетний і театральний фотограф, автор багатьох фотографій Довлатова; Григорій Рискін — поет і есеїст, та інші. Газета швидко завоювала популярність в емігрантському середовищі. Одна за одною виходили книги його прози. До середини 1980-х років домігся великого читацького успіху, друкувався в престижних журналах «Партизан Ревью» і «The New Yorker».

За дванадцять років еміграції видав дванадцять книг у США та Європі. В СРСР письменника знали за самвидавом та авторською передачею на радіо «Свобода».

Сергій Довлатов помер 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку від серцевої недостатності. Похований у вірменській частині єврейського цвинтаря «Маунт-Геброн» в нью-йоркському районі Квінс.[13]

ТвориРедагувати

Екранізація творівРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Родня и факты биографии(рос.)
  3. Сергей Донатович Довлатов(рос.)
  4. Евгений Рейн Мне скучно без Бродского и Довлатова. «Дело» (19 января 2004).(рос.)
  5. Иосиф Бродский О Сереже Довлатове. официальный сайт Г. А. Явлинского (03 сентября 2003). Архівовано 25 січень 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  6. Игорь Ефимов Расширяя границы возможного. журнал «Новый Берег», № 10, 2005.(рос.)
  7. Сергей Довлатов Соло на ундервуде.(рос.)
  8. Татьяна Скрябина Довлатов, Сергей Донатович. энциклопедия «Кругосвет».(рос.)
  9. Евгений Рейн Несколько слов вдогонку. — Журнал «Звезда». — СПб., 1994, № 3(рос.)
  10. Довлатов Сергей Донатович. www.sem40.ru. Архівовано 21 жовтень 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  11. Тамара Зибунова Пылесос работает до сих пор. «Новая газета» (22 августа 2002). Архівовано 27 вересень 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  12. Сергей Довлатов «Дар органического беззлобия», интервью Виктору Ерофееву(рос.)
  13. Довлатов и окрестности. «Смерть и другие заботы», Александр Генис, Радио «Свобода», 18 апреля 2007 г.(рос.)

ПосиланняРедагувати