Буковський Сергій Анатолійович
Сергій Анатолійович Буковський (18 липня 1960, Октябрьський, Башкирія) — український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів. Заслужений діяч мистецтв України (1996)[2]. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004).[3] Лауреат премії імені Василя Стуса (2023)[4]. Народний артист України (2008).[5] Представник критичної школи української документалістики[6].
| Сергій Буковський | ||
|---|---|---|
| Буковський Сергій Анатолійович | ||
 Сергій Буковський на Одеському міжнародному кінофестивалі 2015 | ||
| Дата народження | 18 липня 1960 (64 роки) | |
| Місце народження | Башкирія, СРСР | |
| Національність | українець | |
| Громадянство |  УРСР→ Україна | |
| Професія | кінорежисер, актор | |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |
| Роки активності | 1984 — тепер. час | |
| Член у | Європейська кіноакадемія[1] | |
| Дружина | Вікторія Бондар | |
| IMDb | ID 2223147 | |
| Нагороди та премії | ||
| ||
| «Золота дзиґа» 2017 | ||
| sergey-bukovsky.com | ||
Біографія
ред.Сергій Буковський народився 1960 року у Башкирії. Того ж року його батьки — кінорежисер Анатолій Буковський та актриса Ніна Антонова — переїздять до Києва.
Навчався режисурі на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (майстерня Володимира Небери).
Понад десять років працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів.
У 1995–1998 роки очолював відділ телевізійних та документальних фільмів компанії «Internews Network Ukraine».
Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016)[7].
Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 фільмів. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно Сергія Буковського для молодих кінематографістів[8] 1984 року Сергій зіграв головну роль у батьковій стрічці «Володьчине життя»[9].
Фільмографія
ред.За чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні документальних та ігрових кіно- та телефільмів.
До робіт Сергія Буковського, зокрема, належать:
- 1987 — «Завтра свято»
- 1988 — «А нічка темна була...»
- 1989 — «Сон» (документальний фільм)|
- 1989 — «Дах»
- 1992 — «Дислокація»
- 1992 — «Знак тире»
- 1993 — «Пейзаж. Портрет. Натюрморт»
- 1995 — «На Берлін!»
- 1996 — «Десять років відчуження»
- 1999 — «Міст»
- 2000 — «Вілен Калюта. Реальне світло»
- 2001 — «Terra Vermelha. Червона Земля»
- 2003 — «Війна. Український рахунок»
- 2006 — «Назви своє ім'я»
- 2007 — «Усі повинні померти»
- 2008 — «Живі»
- 2011 — «Україна. Точка відліку»
- 2016 — «Головна роль»
- 2019 — «В. Сильвестров»
Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів.
Так, документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) — Національна премія України імені Тараса Шевченка 2004 року.
Великий успіх мала і остання стрічка режисера «Назви своє ім'я» (2006) — про історію Єврейського Голокосту в Україні.
Фільм «Живі» (англ. Living) (2008) здобув Гран-прі Міжнародного північно-південного медіафоруму в Женеві. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами.
Прем'єра картини відбулася у листопаді 2008 року в Україні та була присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років. У Європі фільм представили весною 2009 року, під час Фестивалю українського кіно в місті Кельні. Тоді ж стрічку Сергія Буковського репрезентували на європейському кіноринку в рамках фестивалю «Берлінале-2009».
У липні 2009 року картину було нагороджено спеціальним призом у номінації «Документальне кіно» VI Міжнародного кінофестивалю «Золота абрикоса», що відбувався у столиці Вірменії Єревані.
Члени знімальної групи документальної стрічки «Живі» були відзначені на державному рівні Президентом України Віктором Ющенком. Сергій Буковський отримав звання народного артиста України, а оператор-постановник Володимир Кукоренчук і звукорежисер Ігор Барба — звання заслужених діячів мистецтв України. Буковський також продюсер документальних телефільмів «Десять років відчуження» (1996), «Ніка, котра…», «Невідоме кіно», «Порода» (всі — 1998). Протягом 1982—1995 років знімав документальне кіно на студії «Укркінохроніка». 1995 — 98 років керував Департаментом документальних проектів в «Інтерньюз-Україна». 1999 року був виконавчим продюсером телекомпанії ММЦ-СТБ. Від 1998 практикував як викладач у КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого.
[11]Також світ документалістики Сергія Буковського різноманітний і своєрідний. Кожен фільм — це знак, одначе їхня символічність базується на реальних фактах, які ретельно підібрано, глибоко осмислено й ґрунтовно підтверджено не завжди доступними для пересічного глядача матеріалами. Зокрема, останнє більше стосується саме трьох фільмів, які розповідають нам про великі трагедії українського народу. Вони викликали багато відгуків та рецензій у газетах та журналах, численні інтерв'ю з кінорежисером, увагу знаменитостей, причетних до кінематографа, представників влади та звичайних глядачів, яким пощастило переглянути ці шедеври.
Важливим фільмом у доробку режисера є ще одна частина української трилогії — фільм «Живі» 2008 року. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Великої Британії. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Вдало вплітаються в тло кінострічки документальні матеріали з листів та щоденників журналіста Ґарета Джонса, який першим у Європі заговорив про українську трагедію, опубліковавши прес-реліз після повернення з «мандрівки» Україною.
Кінострічку сформовано на основі безлічі архівів: польських, італійських, російських. Було використано матеріали з нещодавно виданої книги «Листи з Харкова», яку укладав Андреа Ґраціозі. Ще на етапі створення концепції знімальна група використала поради Оксани Пахльовсько[9] ї.
Нагороди
ред.Премія Телетріумф в номінації «Режисер» (2003)
11 вересня 2021 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня[12].
«Золота дзиґа» в номінації Найкращий документальний фільм (2017)[13].
Примітки
ред.- ↑ The Academy welcomes 462 new members — 2023.
- ↑ Указ Президента України від 22.08.1996 року № 757/96 «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва»
- ↑ Указ Президента України від 05.03.2004 року № 284/2004 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
- ↑ Назвали лавреата Премії імені Василя Стуса 2023 року. // Автор: Ганна Щокань. 14.09.2023
- ↑ Указ Президента України від 21.11.2008 року № 1061/2008 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Довженко-Центр підготував показ фільмів "критичної школи" української документалістики. // Автор: Ганна Мамонова. 08.09.2021, 10:50
- ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка». Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
- ↑ Говорять майстри: Павел Лозінський та Сергій Буковський. docudays.ua (англ.). Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 22 лютого 2021.
- ↑ а б 1576.ua - Постаті - Буковський Сергій. 1576.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 27 лютого 2021.
- ↑ а б Сценарна майстерня. Сергій Буковський. screenplay.com.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 22 лютого 2021.
- ↑ Сергій Буковський та новий кінематографічний погляд на історію. ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 22 лютого 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Указ Президента України від 11 вересня 2021 року № 465/2021 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Все-таки вона крутиться: результати першого вручення "Золотої Дзиги" (рос.) 21.04.2017, 01:55
Посилання
ред.
- Буковський Сергій на сайті IMDb (англ.)
- Буковський Сергій Анатолійович на сайті All Movie Guide (англ.)
- Буковський Сергій Анатолійович на сайті Kinopoisk
- Сайт фільму «Назви своє ім'я» [Архівовано 21 серпня 2008 у Wayback Machine.]
- Репортаж з презентації фільму «Живі» в Україні
- Відео фільму «Україна. Точка відліку» [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.] на сайті Фонду «Перспективна Україна»
- Шевченківський комітет [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про українського кінорежисера або кінорежисерку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |