Сербська самостійна партія
Сербська (народна) самостійна партія (сербохорв. Srpska (narodna) samostalna stranka), також відома як Сербська автономна партія або просто сербські автономісти — сербська націоналістична політична партія, заснована 1881 року на території тодішньої Хорватії.
Сербська самостійна партія Српска самостална странка | |
|---|---|
| Голова партії | Светозар Прибичевич |
| Дата заснування | 1881 |
| Дата розпуску | 1919 |
| Ідеологія | сербський націоналізм |
| Друкований орган | Србобран |
Історія ред.
Партію створив у серпні 1881 року у сербському місті Рума Павле Йованович та деякі інші заможні серби. Приводом для утворення було повернення Військової границі до складу Хорватії, яка, своєю чергою, тоді входила в угорську частину Австро-Угорщини. В тій порубіжній області мешкало багато хорватських сербів, які були незадоволені втратою певних привілеїв, що випливали із окремого доти статусу Військової границі. Цим невдоволенням вдало скористався угорський уряд, знайшовши в Сербській самостійній партії союзника у боротьбі проти хорватських зусиль розірвати хорватсько-угорську угоду з 1868 року, відому як «нагодба». Таким чином, діяльність партії узгоджувалася з угорськими інтересами в Хорватії, на чолі яких стояв бан Карой Куен-Гедерварі.
Вона також виступала за об'єднання Ліки, Кордуна, Банії, Далмації, Славонії та Боснії і Герцеговини із Сербією з метою утворення Великої Сербії.
Сербська самостійна партія не тільки наполягала на сербській окремішності, а й ширила шовіністичну пропаганду, яка в підсумку викликала відповідь з хорватського боку у вигляді антисербських заворушень, що почалися 1902 року в Загребі.[1]
1903 року партію очолив Светозар Прибичевич (1875–1936). Під його керівництвом вона почала співпрацювати з хорватськими партіями, що кінець кінцем обернулося створенням у 1905 році хорватсько-сербської коаліції. Політична сила видавала часопис «Србобран», який був партійним органом.
Після австро-угорської анексії Боснії 1908 року було створено менш відому боснійську партію з такою самою назвою, яка засідала у боснійському парламенті. 1909 року, працюючи відповідно до (таємної) державної політики Королівства Сербія над розвалом Австро-Угорщини та заснуванням майбутньої Югославії, вона виявилася замішаною у скандальному «загребському процесі», де велику групу її членів було звинувачено та засуджено за державну зраду.
Після Першої світової війни в 1919 року її члени здебільшого вступили в Югославську демократичну партію Королівства сербів, хорватів та словенців, створену в результаті злиття широкого кола політичних партій та коаліцій, однією з яких була хорватсько-сербська коаліція з Хорватії. Проте дух самостійності членів цієї партії повністю здолати не вдалося, і 1924 року більшість колишніх членів залишили Югославську демократичну партію, сформувавши Самостійну демократичну партію з тим самим керівництвом, що було і в Сербській самостійній партії: на посаді голови цієї партії був Светозар Прибичевич. Останній у своїй книжці з 1931 року описав зв'язки чільних діячів Сербської самостійної партії зі спецслужбою Королівства Сербія, а одним із таких членів партії був Раде Малобабич,[2] який згодом, за рекомендацією Прибичевича, став професійним агентом сербської спецслужби та організатором сараєвського вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда 1914 року.[3]
Примітки ред.
- ↑ "Pitanje šteta i odštete u antisrpskim demonstracijama 1902. godine" [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.], Mato Artuković, Časopis za suvremenu povijest, Vol.42 No.1 Lipanj 2010. (хор.)
- ↑ "Diktatura kralja Aleksandra" [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.], Svetozar Pribićević 1931. (izdanje "Globus" Zagreb, 1990.), str. 227, 237 - 240
- ↑ "Zagrebačka veleizdajnička parnica 1909. godine" [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.], Mislav Gabelica, Časopis za suvremenu povijest, Vol.46 No.1 Svibanj 2014. (v. fusnota 103)