Аранович Семен Давидович

радянський і російський кінорежисер та сценарист документального та художнього кіно
(Перенаправлено з Семен Аранович)

Семен Давидович Аранович (23 липня 1934, ДеражняКам'янець-Подільська область, УРСР, СРСР — 8 вересня 1996, Гамбург, Німеччина) — радянський і російський кінорежисер і сценарист документального та художнього кіно. Народний артист Росії (1994)[1]. Лауреат Державноїпремії СРСР (1983), кінопремії «Ніка» (1988), премії «Срібний ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю (1994) за видатні досягнення у кіномистецтві.

Аранович Семен Давидович
Дата народження 23 липня 1934(1934-07-23)
Місце народження Деражня, Кам'янець-Подільська область, Українська СРР, СРСР
Дата смерті 8 вересня 1996(1996-09-08) (62 роки)
Місце смерті Гамбург, Німеччина
Поховання Гамбург
Громадянство  СРСР
 Росія
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1965)
Професія кінорежисер, сценарист, виробник, режисер
Заклад Lennauchfilmd, Ленфільм і Санкт-Петербурзький державний інститут кіно і телебаченняd
Нагороди
IMDb ID 0033081

Біографія

ред.

У 1955 році Семен Аранович закінчив Вище військово-морське авіаційне училище. Служив у військової морської авіації Північного флоту[2]. Після пережитої авіакатастрофи був змушений радикально змінити рід занять. Аранович вступає до ВДІКу (майстерня Романа Кармена), котрий закінчив у 1965 році[3].

У 1965—1970 роках працював на Ленінградській студії документальних фільмів та на кіностудії «Леннаучфільм» режисером документального кіно. У 1965 році побачила світ його перша самостійна робота — «Час, який  завжди з нами».

10 березня 1966 року у Ленінграді брав участь у підпільному фільмуванні відспіву та похорон поетеси Анни Ахматової разом з операторами Віктором Петровим, А. Д. Шафраном та іншими. У 1989 році відзняті матеріали були використані ним в документальному фільмі «Особиста справа Анни Ахматової» (1989).

З 1971 року працював в жанрі ігрового художнього кіно на кіностудії «Ленфильм». Першим постановочним фільмом у його виконанні став фільм «Червоний дипломат». У 1985 році вийшов створений ним міні-серіал «Протистояння», за романом Юліана Семенова.

З 1991 року Аранович стає художнім керівником ТО «Кінодокумент».

У 1992—1995 роках — голова правління Спілки кінематографістів Санкт-Петербургу.

З 1992 року керував майстерню режисури художнього та документального кіно. Очолював кафедру кіномистецтва факультету екранних мистецтв Санкт-Петербургського університету кіно і телебачення.

У 1994 році отримав звання народного артиста Російської Федерації.

Семен Аранович помер 8 вересня 1996 року після важкої хвороби у Гамбурзі, не закінчивши свій останній фільм «Agnus Dei»[4]. Похований на єврейському кладовищі Гамбурга.

Фільмографія

ред.

Документальні

ред.

Художні

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. Награждён указом президента России № 86 от 11 января 1994 года. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 18 лютого 2018.
  2. Аранович Семён Давидович. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 14 листопада 2012.
  3. Быков Д. Умер Семен Аранович. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 14 листопада 2012.
  4. Раззаков, Федор (2017). Сияние негаснущих звезд (рос.) . Litres. ISBN 978-5-4250-2614-9. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021.
  5. Лауреаты Национальной кинематографической премии «Ника» за 1987 год. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.

Література

ред.
  • Аранович / Сост. И. Павлова, Ю. Павлов. — СПб.: Студия «Панорама», 1998.

Посилання

ред.