Себеж

місто в Росії

Себеж (рос. Себеж) — місто (з 1772 року) у Росії, адміністративний центр Себезького району Псковської області. Населення 19 161 людина (2018). Заснований у 1414 році.

місто Себеж
Coat of Arms of Sebezh.png
Герб Себежа
Sebezh.JPG
Розташування міста Себеж
Розташування міста Себеж
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Північно-Західний федеральний округ
Псковська область
Код ЗКАТУ: 58254501000
Код ЗКТМО: 58654101001
Основні дані
Час заснування 1535
Населення 5401
Площа 8 км² км²
Поштові індекси 182250
Телефонний код +7 +7 81140
Географічні координати: 56°17′00″ пн. ш. 28°29′00″ сх. д. / 56.28333333336077259900775971° пн. ш. 28.48333333336077899389238155° сх. д. / 56.28333333336077259900775971; 28.48333333336077899389238155Координати: 56°17′00″ пн. ш. 28°29′00″ сх. д. / 56.28333333336077259900775971° пн. ш. 28.48333333336077899389238155° сх. д. / 56.28333333336077259900775971; 28.48333333336077899389238155
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма оз. Себезьке, оз. Ороно
Влада
Вебсторінка sebezh.reg60.ru/poseleniya/sebezh
Міський голова Малютина Галина Анатоліївна


CMNS: Себеж у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Місто розташоване за 189 км на південь від Пскова, між озерами Себезьким і Ороно. Себезький район межує з Латвією та Білоруссю. Відстань до Санкт-Петербурга — 450 км, до Москви — 600 км.

Себеж знаходиться в зоні помірно континентального клімату. Серед висот виділяється гора Вздихалінка, розташована за півтора кілометра від міста. У районі міста є запаси таких корисних копалин як торф, цегельні глини, будівельний пісок і піщано-гравійні матеріали. Виявлено джерела мінеральних вод і лікувальні грязі.

ІсторіяРедагувати

Перша письмова згадка про Себеж датується 1414 роком, коли його захопив великий князь Вітовт, йдучи походом на Псков. Згідно з трактатом, між великим князем литовським Казимиром і московським князем Василієм Васильовичем Темним Велике князівство Литовське втратило свій вплив на Новгород і Псков, але Себеж зберегло за собою. У 1535 році московські війська на чолі з Василем Шуйським захопили околиці міста. За наказом воєводи на березі Себезького озера побудували замок, який отримав назву Новий Себеж, або Іван-город. У 1536 році місто остаточно потрапило під владу Москви.

За Деулінським перемир'ям (1618) Себеж повернувся до Великого князівства Литовського. Станом на 1619 рік, відповідно до інвентарю, тут було 9 вулиць, 6 церков і монастир. 22 березня 1623 король польський і великий князь литовський Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту магдебурзьке право і герб: «в блакитному полі фігура Самсона, який бореться з левом». З початком Тринадцятирічної війни в 1654 московські війська знову захопили Себеж, але в 1661 місцеві жителі передали місто армії Великого князівства Литовського. Згідно з договором 1676 року Себеж повернувся до складу Речі Посполитої. В кіні ХVII ст. тут було 300 будинків.

Під час Північної війни (1700—1721) двічі в 1705 і 1707 роках Себеж займали російські війська Петра I. Станом на 1755 рік у місті налічував 150 будівель.

В результаті першого поділу Речі Посполитої (1772) Себеж разом з більшою частиною Полоцького воєводства був захоплений Російською імперією, та став повітовим центром, з 1796 Білоруської, а з 1802 Вітебської губернії. На поч. XIX ст. тут існувало 5 державних будинків (з яких один був кам'яний), приватних — 202 (3 кам'яні), магазинів — 2, стільки ж церков і костел. У травні 1885 року в місті трапилася страшна пожежа, яка знищила близько 600 будинків.

25 березня 1918 року Себеж увійшов до складу новоствореної Білоруської Народної Республіки. 1 січня 1919 відповідно до постанови з'їзду КП(б) Білорусії він увійшов до складу Білоруської РСР, де став центром повіту («підрайону») Вітебського району. Однак 16 січня того ж року Себеж разом з іншими етнічно білоруськими територіями передали до складу РСФСР. 1924 року місто увійшло в склад Псковській губернії (з 1957 в Псковській області). У 1926 білоруські більшовики просили повернути Себеж до складу БССР, проте Москва не задовольнила це прохання. У роки Другої світової війни з 9 липня 1941 до 17 липня 1944 місто перебувало під німецькою окупацією.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році стало частиною новоутвореної Російської Федерації.

НаселенняРедагувати

1780 року в місті проживало 418 чоловік, з них 361 християн і 57 юдеїв. В 1799 році населення міста збільшилось до 1711 чол. У 1894 р. в місті було вже 4344 жителя, з них 2089 чоловіків і 2255 жінок. Більшість населення (61 %) становили юдеї, також проживали православні (25 %) і католики (11 %). За даними перепису населення 1897 р. серед християнського населення міста 988 чоловік були білорусами, 618 — росіянами і 122 поляками[1].

Після закінчення Другої світової війни у місті почали переважати росіяни, інші етноси були виселені або асимільовані ними. Однак все ж дещо підвищеною була доля українців, білорусів та латишів[2].

Найбільшу чисельність населення за свою історію Себеж мав у 1979 р. — 10 501 людина, після чого кількість жителів пішла на спад. За даними на 1 січня 2018 р. у місті проживала лише 5401 особа.

ЕкономікаРедагувати

Провідними напрямками господарства Себежа є виробництво будівельних матеріалів, підприємства лісової, легкої та харчової промисловості.

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

Література та джерелаРедагувати

  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
  • Siebież // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.Tom X: Rukszenice — Sochaczew. — Warszawa, 1889. S. 484—488.

ПосиланняРедагувати