Священний загін із Фів

Священний загін з Фів (дав.-гр. Ιερός Λόχος τών Θηβών) — добірний загін числом у 300 гомосексуалів (150 гомосексуальних пар) з давньогрецького міста Фіви, який уславив себе доблестю в IV ст. до н. е.

Священний загін з Фів (дав.-гр. Ιερός Λόχος τών Θηβών)
Гопліт перев'язує пораненого товариша. Сюжет з Іліади з античної чаші. Гопліт перев'язує пораненого товариша. Сюжет з Іліади з античної чаші.
На службі IV ст. до н.е. - серпень 338 ст до н.е.
Країна Давня Греція
Належність Горгід
Тип гопліти
Чисельність 300 воїнів (150 гомосексуальних пар)
Оборонець Ерос
Війни/битви битва під Тегірами, Битва при Левктрах, Битва при Херонеї
Командування
Визначні
командувачі
Пелопід

Опис загонуРедагувати

Відбірні загони з найбільш стійких воїнів існували практично завжди і починаючи з ватаг древніх вождів. У Греції кількість вояків у такому загоні, за традицією, складало близько 300 осіб. Широко відомий «царський загін спартанців, увічнив себе у битві при Фермопілах. У Македонії також була «царська агема» (ескадрон). Чисельність її точно невідома, але за непрямими оцінками, становила не менше 250 вершників. Священний загін з Фів був найвідомішим з такого роду формувань, що може пояснюватися тим, що архаїчний інститут, переосмислений відповідно до нових вимог, становив важливе значення у військовій історії IV ст. до н. е.

Епоха і спосіб формуванняРедагувати

У цілому, не здається надто своєрідним і спосіб його формування (з пар коханців, які склали присягу вірності над могилою Іолая, візника і друга Геракла). Гомосексуальні зв'язки були частиною традиції аристократичних чоловічих співтовариств та інституціоналізовані в багатьох дорійських та еолійських (але не іонійських) державах (Крит, Спарта). Афіней у «Бенкеті мудреців» (кн. 13) каже:

«Так спартанці здійснюють жертвоприношення богу Еросу перед воїнами, побудованими для бою, бо вважають, що їх спасіння і перемога залежать від дружби між чоловіками, які стоять в строю... І знову, так званий Священний загін у Фівах складається з коханців та їхніх обранців, виявляючи таким чином велич бога Ероса в тому, що бійці загону обрали погибель зі славою перед непоказним мізерним життям.»[1]

Про те, що в Беотії гомосексуальні зв'язки вільних чоловіків практикувалися відкрито, свідчать багато античних авторів, наприклад, Платон у «Бенкеті»[2]; Еліан зазначає, що з часів міфічного царя Лая «прихильність до красенів фіванці стали вважати благом»[3]. Про те, що в Фівах чоловіки мають звичай ставити своїх коханців поруч із собою в бою, згадує і Сократ у «Бенкеті» Ксенофонта. З іншого боку, думка про те, що армія, складена з коханців, була б непереможна, оскільки коханий засоромиться злякатися на очах коханого, або ж коханий віддасть перевагу смерті а ніж життю без коханого — висловлюється Федром в «Бенкеті» Платона і, отже, не була чимось незвичайним для IV ст. до н. е. навіть у більш суворих до гомосексуальних зв'язків Афінах.

Відомості про загінРедагувати

Основні відомості про організацію та ідеологію «Священного загону» знаходяться у Плутарха, який в життєписі Пелопіда повідомляє наступне:

«Священний загін, як розповідають, вперше був створений Горгидом: у нього входили триста добірних мужів, які отримували від міста все необхідне для їх навчання і змісту і стояли табором в Кадмії; з цієї причини вони носили ім'я „міського загону“, так як в ту пору фортеці зазвичай називали „містом“. Стверджують, що загін був складений з коханців гомосексуалів. Збереглося жартівливий вислів Паммена, який говорив, що гомерівський Нестор показав себе недосвідченим полководцем, вимагаючи, щоб греки з'єднувалися для бою з племенам і народам, замість того, щоб поставити коханця поруч з коханим. Адже родичі і одноплемінники мало турбуються один про одного в біді, тоді як лад, згуртований взаємною любов'ю, нерозривний і незламний, оскільки люблячі, соромлячись виявити своє боягузтво, в разі небезпеки незмінно залишаються один біля одного. І це не дивно, якщо згадати, що такі люди навіть перед відсутнім улюбленим бояться зганьбитися в більшій мірі, ніж перед чужою людиною, що знаходиться поруч, — як, наприклад, той поранений воїн, який, побачивши, що ворог готовий його добити, благав: „Рази в груди, щоб моєму коханому не довелося червоніти, бачачи мене убитим ударом у спину“. Кажуть, що Іолай, коханий Геракла, допомагав йому в трудах і битвах. Арістотель повідомляє, що навіть у його час закохані перед могилою Іолая приносили один одному клятву вірності. Цілком можливо, що загін отримав найменування „священного“ з тієї ж причини, з якої Платон кличе коханця „богонатхненним другом“.»

Горгид став беотархом після демократичного перевороту 379 до н. е. (коли вигнали спартанський гарнізон і винищили поставлених спартанцями олігархів). Але на думку сучасних вчених він не винайшов, а відродив стародавній інститут, про який згадує Геродот, коли каже, що в битві при Платеях мужньо боролися проти афінян на стороні персів і поголовно полягли 300 «найзнатніших і доблесних громадян» Фів.[4] Фукідід також згадує про фіванський загін чисельністю 300 юнаків, який 431 до н. е. намагався захопити містечка Платеї в Беотії, але загинув у сутичці з городянами.

 
Розкопки мармурового лева на місці загибелі Священного загону

Відтворений Горгідом загін безумовно рекрутувався частково з колишніх вигнанців-демократів, частково з гуртів демократично і патріотично налаштованої молоді, яка гуртувалася у гімнасіях навколо Горгида і Эпамінонда і зіграла важливу роль у перевороті. Його головною функцією була охорона міського акрополя — Кадмії, щоб уникнути випадків, подібних до недавнього захоплення Кадмій спартанцями. У бою ж спочатку бійці розподілялися по всьому фронту фаланги, і, таким чином, розмивалася головна складова їхньої ударної сили — взаємна згуртованість. В 375 до н. е. під Тегирами «Священний загін» на чолі з Пелопідом випадково зіткнувся з двома морами[5],1 мор - від 500 до 900 спартанців . Три сотні фіванських гоплітів з невеликим числом кінних протистояли не менш ніж тисячі спартанських воїнів. У битві Пелопід, зібравши загін у щільний кулак, кинув його на ворога і не тільки пробився крізь фалангу ворогів, але і зумів розгромити більш чисельні сили спартанців, оповитих заслуженим ореолом непереможності. Від того бою Священний загін використовувався тільки як об'єднаний підрозділ.

Через 4 роки, в битві при Левктрах Священний загін знову проявив себе. Під командуванням Пелопіда його воїни біжки атакували ворога і клином увійшли в розрив, що утворився при спробі спартанців перебудувати лави. Спарта зазнала суттєвої поразки, вперше за кілька століть свого існування. У результаті фіванці і їх союзники вдерлись у Лаконію, і хоча не змогли захопити Спарти, її вплив і авторитет в Елладі було підірвано назавжди.

Загибель загонуРедагувати

Священний загін припинив існування в серпні 338 до н. е. на беотійській рівнині недалеко від Фів. У битві при Херонеї весь загін поліг під списами македонян царя Філіпа II. Часи змінилися: на поля битв вийшли «великі батальйони» античності — фаланги і легіони.

Плутарх так розповідає про загибель загону:

Існує розповідь, що аж до битви при Херонеї він (загін) залишався непереможним; коли ж після битви Філіп, оглядаючи трупи, опинився на тому місці, де в повному озброєнні, грудьми зустрівши удари македонських копій, лежали всі триста мужів, і на його питання йому відповіли, що це загін коханців, він заплакав і мовив: «Хай загинуть злою смертю ті хто підозрюють їх у тому, що вони були винуватцями або співучасниками чого б то не було ганебного».

Археологічні свідоцтваРедагувати

У 1818 р. біля Херонеї виявили уламки гігантського мармурового лева, зведеного Фівами на місці героїчної загибелі «Священного загону». Про цього лева згадував Павсаній[6] у своїх подорожніх нотатках II століття, сказавши, що зведений він був над братською могилою фіванців, героїчно полеглих у боротьбі проти царя Філіпа. У 1879 р. розкопки продовжилися, пізніше там знайшли військове поховання з останками 254 чоловік, імовірно бійців «Священного загону». У 1902 р. лева відновили на новому п'єдесталі.

Журнал History Today[7] наводить цікаву історію про постамент, на якому в античний час стояв лев. Під час війни за незалежність з турками в XIX столітті, один з грецьких генералів розколов постамент, сподіваючись знайти там скарб. Там він знайшов лише замуровані списи і щити загиблих фіванців. На деяких щитах були помітні імена друзів, що бились разом до кінця.

ПриміткиРедагувати

  1. Athenaeus of Naucratis. Editor C.D. Yonge, The deipnosophists, or, Banquet of the learned of Athenæus volume III, p. 898 : London: Henry G. Bohn
  2. Платон. «Пир» (ru). Архів оригіналу за 22 лютого 2013. 
  3. Элиан, «Пёстрые рассказы», 13.5(рос.)
  4. Геродот, 9.67
  5. Мора — загін у Спарті. Зазвичай його чисельність оцінюють у 500..900 воїнів.
  6. Павсаній, 9.40
  7. History Today, 1994; Crompton, Louis