Відкрити головне меню

Са́кос (грец. σάκκος — «мішок» від івр. שַׂק‎ — «мішок, одяг з мішковини, що надівається на знак скорботи») — верхнє архієрейське богослужбове облачення[1], аналогічне ієрейському фелону та має те ж символічне значення. По крою являє собою довгий просторий одяг (зазвичай не зшитий з боків) з короткими широкими рукавами та вирізом для голови.

Зміст

Символічне значенняРедагувати

У духовному сенсі сакос нагадує про ту червену ризу, в яку був зодягнений Христос (Ін 19:2-5). Коли Єпископ одягається в сакос то він зобов'язаний згадувати приниження та смирення Ісуса Христа. Дзвінці, що підвішуються до сакоса за подобою дзвоників на одязі старозавітних первосвящеників, означають благовістя слова Божого, що виходить з вуст єпископа. На сакосі маються 33 фібули-ґудзики (по 16 на боках і одна біля вирізу для голови), які нагадують про число років, прожитих Христом на землі. Під сакос надягають: єпископський підризник, часто званий підсакосником, єпитрахиль та пояс. поверх сакоса надягають омофор, панагію, наперсний хрест, палицю (лямка палиці надівається на ліве плече єпископа під сакосом поверх пояса).

Історія облаченняРедагувати

Спочатку сакоси давали візантійські імператори константинопольським патріархам які надягали їх лише тричі на рік (на Великдень, П'ятидесятницю та Різдво Христове). В XIV—XV століття право носіння сакоса переходить від константинопольських патріархів до інших патріархів та митрополитів. В Українській церкві саккос відомий з початку XV століття, коли Київський митрополит Фотій привіз його з собою з Греції. З 1702 Петро Перший нагороджує сакосом деяких архієпископів та єпископів, а з 1705 він стає загальним облаченням всіх єпископів.

Знамениті предметиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сакос


ПриміткиРедагувати