Вікіпедія

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський

(Перенаправлено з Річард із Шрусбері, 1-й герцог Йорк)

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський (англ. Richard of Shrewsbury, 1st Duke of York; 17 серпня 1473 — після 1483) — другий син англійського короля Едуарда IV і його дружини Єлизавети Вудвіл.

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський
Народився 17 серпня 1473
Шрусбері, Шропшир, Англія
Помер 26 червня 1483(1483-06-26) (9 років)
Лондон, Королівство Англія
Поховання Вестмінстерське абатство
Країна  Велика Британія[1]
Діяльність аристократ
Знання мов англійська[1]
Титул Герцог Норфолкd і Герцог Йоркський[2]
Посада Lord Lieutenant of Irelandd і Герцог Йоркський[2]
Рід династія Йорків
Батько Едуард IV[3][4]
Мати Єлизавета Вудвіл[3][4]
Брати, сестри Cecily of Yorkd, Марія Йоркська, Anne of Yorkd[4], Bridget of Yorkd, Margaret of Yorkd, Єлизавета Йоркська[4], Catherine of Yorkd, Едуард V[4], George Plantagenet, 1st Duke of Bedfordd, Thomas Grey, 1st Marquess of Dorsetd, Richard Greyd і Артур Плантагенет, 1-й віконт Лайлd
У шлюбі з Anne Mowbray, 8th Countess of Norfolkd
Нагороди
орден Підв'язки

Попри юний вік, Річард був одружений: шлюб з Енн Моубрей приніс маленькому принцу кілька титулів, а її смерть — багаті маєтки. Після смерті батька Річард Шрюсбері став передбачуваним спадкоємцем престолу при своєму старшому братові-королі Едуарда V. Однак обидвох принців, як і інших дітей Едуарда IV, визнав незаконнонародженими їх дядько Річард Глостер. Невдовзі після проголошення Річарда Глостера королем, обидва хлопчики таємниче зникли з Тауера.

Біографія ред.

Принц Річард народився в Шрусбері й був другим сином і шостим з десяти дітей короля Едуарда IV і його дружини, Єлизавети Вудвіл[5]. У травні наступного року хлопчик був названий герцогом Йоркським; саме з нього почалася традиція, за якою цей титул отримували другі сини або ж наступні брати королів[к 1][6]. У 1476 році Річард також був проголошений графом-маршалом, який відповідав за утримання коней і підтримання порядку в палацових службах[7].

 
Весілля Річарда і Анни.
Джеймс Норкот, XIX століття.

15 січня 1478 року в капелі Св. Стефана[en] Вестмінстерського палацу чотирирічний Річард одружився з п'ятирічною Енн Моубрей, дочкою і спадкоємицею Джона Моубрея, герцога Норфолка[6]. Оскільки герцогство тестя Річарда вже згасло до моменту його смерті, Анна не змогла успадкувати його, і титул був відтворений заново: Річард став графом Норфолком і графом Уореном 7 лютого 1477. За рік до того, 12 червня 1476, герцог Йоркський також отримав титул графа Ноттінгема[6]. Коли маленька дружина принца померла в листопаді 1481, великі володіння, що дісталися їй від батька, мали відійти Вільяму, віконту Берклі[en] і Джону Говарду, але парламентський акт від січня 1483 року передавав спадок Анни Річарду і його нащадкам, якби такі були. Обох співспадкоємців було позбавлено прав на спадщину: віконт Берклі мав фінансові труднощі, його борги погасив король Едуард IV і сам віконт відмовився від спадщини. Лорд Говард залишився ні з чим [8].

Передбачуваний спадкоємець ред.

9 квітня 1483 року несподівано помер батько Річарда і новим королем став його старший брат Едуард, а сам герцог Йоркський став передбачуваним спадкоємцем. Їх дядько Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і лордом-протектором своїх племінників[9]. Невдовзі після смерті брата, Глостер став вживати заходів, щоб ізолювати племінників від Вудвілів і наказав заарештувати Ентоні Вудвіла і Річарда Грея, дядька і єдиноутробного брата хлопчиків[10]. Молодого короля перевезли в Лондонський Тауер в очікуванні коронації під захист герцога Глостера. Річард разом з матір'ю і сестрами сховався в притулку. Пізніше Глостер умовив Єлизавету Вудвіл відіслати сина в башту до короля для компанії[11].

Два місяці по тому, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV з Єлизаветою Вудвіл визнано незаконним, оскільки Едуард на момент укладення шлюбу з Єлизаветою вже був пов'язаний обіцянкою з іншою жінкою [к 2][14]. Річарда, як і інших дітей покійного короля, оголошено незаконнонародженим, а також позбавлено прав на престол і всіх титулів. 25 червня 1483 Річард наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Річарда в замку Понтефракт, Йоркшир[10]. Глостера оголошено королем 6 липня 1483 року[15].

Коментарі ред.

  1. ↑ Надалі ця традиція порушувалася лише одного разу, коли королева Вікторія в 1892 році дарувала цей титул своєму онукові Георгу.
  2. ↑ У парламентському акті, Titulus Regius (1 Ric. III), лорд-протектор герцог Глостерський заявив, що діти його старшого брата разом з Єлизаветою Вудвіл незаконні на тій підставі, що його брат був заручений з вдовою леді Елеонор Батлер, що в ті часи вважалося юридично обов'язковим до виконання договором, і внаслідок чого будь-які інші шлюбні договори ставали недійсними. Бургундський хроніст Філіп де Коммін говорив, що Роберт Стіллінгтон, єпископ Бату і Уельсу, стверджував, що провів церемонію заручення між Едуардом IV і леді Елеанор[12][13].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ а б The Complete Peerage, XII (part 2). Tracton to Zouche — 1959. — С. 910–913.
  3. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б в г д Kindred Britain
  5. ↑ Baldwin, 2011, с. 54.
  6. ↑ а б в Weir (I), 2011, с. 139.
  7. ↑ Fisher, 1832, с. 605.
  8. ↑ Ross, 1983, с. 37.
  9. ↑ Richard III (англ.). The dean and chapter of Westminster. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2015.
  10. ↑ а б Chalmers, 1817, с. 353.
  11. ↑ Rhodes, D.E. The Princes in the Tower and Their Doctor // The English Historical Review. — Oxford University Press, 1962. — No. 77 (303). — P. 304—306. — DOI:10.1093/ehr/lxxvii.ccciii.304..
  12. ↑ Hancock, 2009, с. 33, 191—194.
  13. ↑ Commynes, de Roye, 1855, с. 396—397.
  14. ↑ Weir, 2011, с. 222.
  15. ↑ Weir, 2011, с. 222—223.
  Це незавершена стаття про британського політика чи політикиню.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Річард_Шрюсбері,_1-й_герцог_Йоркський&oldid=40535118