Державний лад Великої Британії
Політична структура Великої Британії заснована на принципі унітарної держави, де-факто федеративної держави , конституційної монархії. Її система уряду (знана як Вестмінстерська система) прийнята і в інших державах Співдружності, таких як Канада, Індія, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія та Ямайка.
Британська Конституція не кодифікована і має як письмові, так і неписьмові джерела. До перших належать Акти Парламенту, а також судові рішення. Другі іменуються конституційними звичаями (конвенціями).
Голова держави та джерело виконавчої, судової та законодавчої влади в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — британський монарх, нині — король Чарльз III За конвенцією монарх призначає лідера партії, що має більшість у Палаті громад, прем'єр-міністром, хоча теоретично має право затвердити на цей пост будь-якого британського громадянина, навіть парламентарія або члена Палати лордів. Однак де-факто Король виконує лише церемоніальні-представницькі та не має реальної влади є конституційним монархом . Король номінально дає королівську згоду на біллі парламенту, при цьому формально має право відмовити (останній випадок був 11 березня 1708). Монарх може також розпустити парламент за порадою прем'єр-міністра (не спостерігається на практиці), але де-юре має владу розпустити парламент з власної волі, без згоди прем'єра. Інші королівські повноваження, звані королівськими прерогативами (призначати міністрів, оголошувати війну), що належать виконавчій владі, здійснюються від імені Корони прем'єр-міністром та Кабінетом міністрів. Роль Монарха в публічній політиці обмежена церемоніальними функціями.
Монарх щотижня зустрічається з прем'єр-міністром та іншими членами Кабінету. Фактичним політичним лідером Британії є Прем'єр-міністр, останнім часом — Голова Лейбористської партії Кір Стармер. Носієм суверенітету є «Король в Парламенті».
Велика Британія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Великої сімки (G7), Організації економічного співробітництва та розвитку.
Конституція
ред.У формі єдиного документа конституції не існує. Конституційне значення мають традиції, законодавчі акти Парламенту та судові прецеденти.
Глава держави
ред.Інститут президентства відсутній. Глава держави — Король, Його Величність Чарльз ІІІ.
Глава держави — монарх (король). Король Карл ІІІ є 41-м англійським монархом та 12-тим Британським монархом з часів Вільяма Завойовника (1066 р.) та , Королеви Королева Анна (1700-1714 роки) є шостим представником Віндзорської династії (1917- наш час ) на престолі Великої Британії Король вважається верховним носієм виконавчої влади, главою судової системи, верховним головнокомандувачем збройних сил, світським главою англіканської церкви, має формально-конституційне право скликати Парламент, розпускати Палату Громад, санкціонувати законопроєкти, схвалені Парламентом. Поза цим, всі основні прерогативи державної влади здійснюються Парламентом та Урядом.
Законодавча влада
ред.Парламент є незалежним законотворчим органом. Складається з двох палат.
Депутати Палати Громад обираються на 5 років за мажоритарною системою, відносною більшістю прямим і таємним голосуванням на основі загального виборчого права особами, яким виповнилося 18 років.
Спікер Палати Громад — Ліндсей Гойл (з 4 листопада 2019 року).
Палата Лордів складається з довічних перів (після проведення першого етапу конституційної реформи у листопаді 1999 року майже всі спадкові пери, за винятком спеціально обраних 92, були позбавлені права засідати у Палаті Лордів), спеціально обраних спадкових перів, лордів-суддів з апеляцій та «духовних лордів» — двох архієпископів та 24 єпископів Англіканської Церкви. Кількісний склад Палати Лордів може змінюватись за рахунок зміни кількості довічних перів, чия загальна чисельність не регулюється законодавством.
Спікер Палати Лордів — барон Норман Фаулер(з 1 вересня 2016 року).
В умовах відсутності конституції і за положенням «парламентського суверенітету» Парламент не зв'язаний раніше ухваленими рішеннями і може скасовувати акти конституційного значення. Британські суди позбавлені права переглядати або скасовувати акти Парламенту.
Виконавча влада
ред.Уряд країни, як правило, очолюється лідером партії, яка перемогла на виборах і має найбільшу кількість місць y Палаті Громад, складається з членів Кабінету, міністрів, що не входять до складу Кабінету, і молодших міністрів (всього налічується близько 100 осіб). Прем'єр-міністр одноосібно формує склад Уряду та визначає, хто з міністрів входить до складу Кабінету.
З 2024 року посаду прем'єр-міністра займає Кір Стармер .
Судова влада
ред.Судова колегія Палати Лордів (найвища апеляційна інстанція у цивільних справах по всій країні, у кримінальних справах — в Англії, Уельсі та Північній Ірландії), Верховні Суди Англії, Уельсу та Північної Ірландії, Шотландський Сесійний та Верховний Суд
Ключові політичні партії та їх лідери
ред.- Лейбористська партія. Створена в 1890 році. Налічує близько 200 тис. членів. Лідер партії — Кір Стармер (з квітня 2020)[1].
- Консервативна партія. Дата заснування — 1671 рік. (партія «Торі»), як Консервативна партія існує з 1830 року. Налічує близько 290 тис. членів.В.О Лідера партії — Ріші Сунак.
- Ліберально-демократична партія. Сформована в березні 1988 року шляхом об'єднання ліберальної та соціал-демократичної партій. Налічує близько 70 тис. членів. Лідер — Ед Дейві та Марк Пак.
Міжнародний статус країни
ред.Міжнародний статус країни з моменту ухвалення у 1931 році Вестмінстерського статуту Велика Британія в особі свого монарха стала вважатись головою Британської Співдружності Націй, нині — Співдружності (The Commonwealth), до складу якої входять 53 держави, які отримали незалежність в результаті деколонізації, або мають традиційно тісні відносини з іншими країнами Співдружності. Під контролем Великої Британії продовжують залишатися 13 заморських територій.
Велика Британія — одна з країн-засновників ООН та постійний член Ради Безпеки, з 1949 року — член НАТО; з 1973 — член Європейського Союзу.
Примітки
ред.- ↑ Keir Starmer elected as new Labour leader. BBC News (брит.). 4 квітня 2020. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 11 травня 2020.
Джерела
ред.- Oxford Dictionary of National Biography (2004) online [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]; short scholarly biographies of all the major people who died by 2009
- Addison, Paul and Harriet Jones, eds. A Companion to Contemporary Britain: 1939—2000 (2005) excerpt and text search [Архівовано 5 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Budge, Ian, et al. eds. The New British Politics (4th ed. 2007) 712pp
- Butler, David. British General Elections Since 1945 (1995) 195pp; excerpt and text search [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Cannon, John, ed. The Oxford Companion to British History (2003), historical encyclopedia; 4000 entries in 1046pp excerpt and text search [Архівовано 22 лютого 2012 у Wayback Machine.]
- Childs, David. Britain since 1945: A Political History (2012) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Cook, Chris and John Stevenson, eds. Longman Companion to Britain Since 1945 (1995) 336pp
- Hennessy, Peter. The Prime Minister: The Office and Its Holders Since 1945 (2001) except and text search [Архівовано 7 грудня 2013 у Wayback Machine.]; Attlee to Blair; 688pp
- Jones, Harriet, and Mark Clapson, eds. The Routledge Companion to Britain in the Twentieth Century (2009) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- King, Anthony. The British Constitution (2011) 464pp
- Leventhal, F.M. Twentieth-Century Britain: An Encyclopedia (2nd ed. 2002) 640pp; short articles by scholars
- Marr, Andrew. A History of Modern Britain (2009); also published as The Making of Modern Britain (2010), popular history 1945—2005
- Pugh, Martin. Speak for Britain!: A New History of the Labour Party (2011) excerpt and text search [Архівовано 22 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Ramsden, John, ed. The Oxford Companion to Twentieth-Century British Politics (2005) excerpt and text search [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.]