Відкрити головне меню

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський (англ. Richard of Shrewsbury, 1st Duke of York; 17 серпня 1473 — після 1483) — другий син англійського короля Едуарда IV і його дружини Єлизавети Вудвіл.

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський
Richard of Shrewsbury.jpg
Народився 17 серпня 1473
Шрусбері, Велика Британія
Помер бл. 1483
Лондон, Королівство Англія
Діяльність аристократ
Титул Герцог Норфолк[d]
Посада Lord Lieutenant of Ireland[d]
Рід Династія Йорків
Батько Едуард IV
Мати Єлизавета Вудвіл
Брати, сестри
У шлюбі з Anne Mowbray, 8th Countess of Norfolk[d]
Arms of Richard of Shrewsbury, 1st Duke of York.svg

Попри юний вік, Річард був одружений: шлюб з Енн Моубрей приніс маленькому принцу кілька титулів, а її смерть — багаті маєтки. Після смерті батька Річард Шрюсбері став передбачуваним спадкоємцем престолу при своєму старшому братові-королі Едуарда V. Однак обидвох принців, як і інших дітей Едуарда IV, визнав незаконнонародженими їх дядько Річард Глостер. Невдовзі після проголошення Річарда Глостера королем, обидва хлопчики таємниче зникли з Тауера.

Зміст

БіографіяРедагувати

Принц Річард народився в Шрусбері й був другим сином і шостим з десяти дітей короля Едуарда IV і його дружини, Єлизавети Вудвіл[1]. У травні наступного року хлопчик був названий герцогом Йоркським; саме з нього почалася традиція, за якою цей титул отримували другі сини або ж наступні брати королів[к 1][2]. У 1476 році Річард також був проголошений графом-маршалом, який відповідав за утримання коней і підтримання порядку в палацових службах[3].

 
Весілля Річарда і Анни.
Джеймс Норкот, XIX століття.

15 січня 1478 року в капелі Св. Стефана[en] Вестмінстерського палацу чотирирічний Річард одружився з п'ятирічною Енн Моубрей, дочкою і спадкоємицею Джона Моубрея, герцога Норфолка[2]. Оскільки герцогство тестя Річарда вже згасло до моменту його смерті, Анна не змогла успадкувати його, і титул був відтворений заново: Річард став графом Норфолком і графом Уореном 7 лютого 1477. За рік до того, 12 червня 1476, герцог Йоркський також отримав титул графа Ноттінгема[2]. Коли маленька дружина принца померла в листопаді 1481, великі володіння, що дісталися їй від батька, мали відійти Вільяму, віконту Берклі[en] і Джону Говарду, але парламентський акт від січня 1483 року передавав спадок Анни Річарду і його нащадкам, якби такі були. Обох співспадкоємців було позбавлено прав на спадщину: віконт Берклі мав фінансові труднощі, його борги погасив король Едуард IV і сам віконт відмовився від спадщини. Лорд Говард залишився ні з чим [4].

Передбачуваний спадкоємецьРедагувати

9 квітня 1483 року несподівано помер батько Річарда і новим королем став його старший брат Едуард, а сам герцог Йоркський став передбачуваним спадкоємцем[en]. Їх дядько Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і лордом-протектором своїх племінників[5]. Невдовзі після смерті брата, Глостер став вживати заходів, щоб ізолювати племінників від Вудвілів і наказав заарештувати Ентоні Вудвіла і Річарда Грея, дядька і єдиноутробного брата хлопчиків[6]. Молодого короля перевезли в Лондонський Тауер в очікуванні коронації під захист герцога Глостера. Річард разом з матір'ю і сестрами сховався в притулку. Пізніше Глостер умовив Єлизавету Вудвіл відіслати сина в башту до короля для компанії[7].

Два місяці по тому, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV з Єлизаветою Вудвіл визнано незаконним, оскільки Едуард на момент укладення шлюбу з Єлизаветою вже був пов'язаний обіцянкою з іншою жінкою [к 2][10]. Річарда, як і інших дітей покійного короля, оголошено незаконнонародженим, а також позбавлено прав на престол і всіх титулів. 25 червня 1483 Річард наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Річарда в замку Понтефракт, Йоркшир[6]. Глостера оголошено королем 6 липня 1483 року[11].

КоментаріРедагувати

  1. Надалі ця традиція порушувалася лише одного разу, коли королева Вікторія в 1892 році дарувала цей титул своєму онукові Георгу.
  2. У парламентському акті, Titulus Regius (1 Ric. III), лорд-протектор герцог Глостерський заявив, що діти його старшого брата разом з Єлизаветою Вудвіл незаконні на тій підставі, що його брат був заручений з вдовою леді Елеонор Батлер, що в ті часи вважалося юридично обов'язковим до виконання договором, і внаслідок чого будь-які інші шлюбні договори ставали недійсними. Бургундський хроніст Філіп де Коммін говорив, що Роберт Стіллінгтон, єпископ Бату і Уельсу, стверджував, що провів церемонію заручення між Едуардом IV і леді Елеанор[8][9].

ПриміткиРедагувати

  1. Baldwin, 2011, с. 54
  2. а б в Weir (I), 2011, с. 139
  3. Fisher, 1832, с. 605
  4. Ross, 1983, с. 37
  5. Richard III (en). The dean and chapter of Westminster. Процитовано 2015-01-12. 
  6. а б Chalmers, 1817, с. 353
  7. Rhodes, D.E. The Princes in the Tower and Their Doctor // The English Historical Review. — Oxford University Press, 1962. — No. 77 (303). — P. 304—306. — DOI:10.1093/ehr/lxxvii.ccciii.304..
  8. Hancock, 2009, с. 33, 191—194
  9. Commynes, de Roye, 1855, с. 396—397
  10. Weir, 2011, с. 222
  11. Weir, 2011, с. 222—223