Рондо́[1] (фр. rondeau — «круглий»)[2] — назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури.

Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (16 ст.). Відомі також рондо з одинадцяти та п'ятнадцяти рядків («Осіннє свято» М. Рильського), а також — складне рондо з чотиривіршів із обов'язковим повторенням послідовно кожного рядка першого катрена як підсумкових рядків наступних катренів. Повторювані слова витворюють своєрідний лейтмотив рондо.

В поетичній спадщині А. Казки трапляються цікаві приклади цієї рідкісної, як на українську поезію, віршової форми — і п'ятнадцятирядкової, і складної:

Де захват мій бурхливий, наче море? …….а: Де перша ніжність, перше з щастям горе? а: Минуло все. Розвіялось — мов сон… …….б: І хоч зривався з уст тоді прокльон, ………..б: Але життя знов вабило просторе. …………..а: На герць я закликав: «Гей, хто поборе?!» …а: Не знаючи, що єсть життя закон, …………..б: Що й дужого закутає в полон… ……………..б: Де захват мій?.. ……………………………….(а): І ти вгадаєш вже, кохання зоре? ……………а: Та як же віл мій в темряві розоре …………..а: Належного мені лану розгон?.. ………………б: Де сонце мрій — життя мого вогонь? ………б: Та ще про що питаєш, серце хоре, …………а
 — «Де захват мій?» …………………………..(а)

У 14-15 ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.

ПриміткиРедагувати

  1. Рондо // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати