Відкрити головне меню

Романі́вка — село в Україні, в Білокуракинській селищній територіальній громаді Білокуракинського району Луганської області.

село Романівка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Білокуракинський
Рада/громада Білокуракинська селищна громада
Код КОАТУУ 4420981008
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1793 р.
Населення 153[1]
Площа 1,959 км²
Густота населення 78,1 осіб/км²
Поштовий індекс 92221
Телефонний код +380 6462
Географічні дані
Географічні координати 49°40′10″ пн. ш. 38°56′03″ сх. д. / 49.66944° пн. ш. 38.93417° сх. д. / 49.66944; 38.93417Координати: 49°40′10″ пн. ш. 38°56′03″ сх. д. / 49.66944° пн. ш. 38.93417° сх. д. / 49.66944; 38.93417
Середня висота
над рівнем моря
127 м
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Катран
Місцева влада
Адреса ради 92220
Луганська область,
Білокуракинський район,
село Олександропіль,
вул. Соколовського, 2.
Телефон: 95344
Карта
Романівка. Карта розташування: Україна
Романівка
Романівка
Романівка. Карта розташування: Луганська область
Романівка
Романівка
Мапа

Площа села 200 га.[2]

ІсторіяРедагувати

Село засноване у 1793 році.

Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 155 осіб[3].

НаселенняРедагувати

Населення становить 153 особи.

ВулиціРедагувати

У селі існують вулиці: Нова, Центральна.

ЕкономікаРедагувати

ТранспортРедагувати

Село розташоване за 32 км від районного центру і за 23 км від залізничної станції Катран на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].

КультураРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

ЦеркваРедагувати

Видатні особистостіРедагувати

Уродженцю села Макаренко Тимофію Титовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він здійснив подвиг 22 лютого 1944 року біля села Менуші Новгородської області. У бою загинула вся артилерійська обслуга. У живих залишився лише він, молодший сержант з харчоблоку. Він один продовжував вести вогонь по танках ворога з гармати до прибуття підкріплення[4]. На його рахунок було записано й ті танки, що були підбиті полеглими вояками до нього[5]. Після війни працював директором колгоспу. Був засуджений за самоуправство при знешкодженні банди в якій брали участь міліціонери та держслужбовці. Під час відлиги реабілітований. У сквері Білокуракиного на Алеї слави йому споруджено бюст.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. За Всеукраїнським переписом 2001 року.
  2. а б Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
  3. Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область. Архівовано 25 серпень 2010 у Wayback Machine. — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
  4. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
  5. Александр Костомаров Міфи та реалії Білокуракинщини. «ОстроВ», 20.08.2009 16:17.

ЛітератураРедагувати

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.

ПосиланняРедагувати