Рижков Микола Іванович
Рижко́в Мико́ла Іва́нович (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР) — радянський партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.
Життєпис Редагувати
Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка[5] поблизу Північного рудника (зараз смт Північне [джерело?] Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку XX століття приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.
У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.
На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.
У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.
У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.
З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки
27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.
Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).
19 січня 1991 пішов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.
У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.
З 1995 — депутат Державної думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкає у Москві.
Після смерті Івана Силаєва 8 лютого 2023 року залишився останнім живим головою уряду СРСР.
Антиукраїнська діяльність Редагувати
Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня [6] та США 20 березня 2014[7].
Наукова і творча праця Редагувати
Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.
Книги Редагувати
- Перебудова: історія зради. (1991)
- Я із партії Росія. (1995)
- Десять років великих потрясінь. (1996)
- Головний свідок. (2009)
Нагороди, звання Редагувати
СРСР Редагувати
- Два ордени Леніна (1974, 1976)
- Орден Жовтневої революції (1971)
- Два ордени Трудового Червоного Прапора (1966, 1979)
- Орден Вітчизняної війни I ст. (1985)
- Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
- Дві Державні премії СРСР (1969,1979)
Російська Федерація Редагувати
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (2004)
- Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» (1997)
- Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)
Вірменія Редагувати
У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник[8], а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни[9].
Україна Редагувати
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (24 вересня 2004)[10] — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва та з нагоди 75-річчя від дня народження (позбавлений)
- Почесний громадянин Дзержинська[11] (позбавлений)
Церковні Редагувати
- Орден святого Володимира 2 ступеня.
Санкції Редагувати
17 березня 2014 року потрапив під санкції Євросоюзу, оскільки "публічно підтримав у Раді Федерації введення російських військ в Україну".[12]
За аналогічними підставами потрапив під санкції США, Канади, Швейцарії та Австралії.[13]
Після вторгнення Росії в Україну внесений до списку санкцій України та Нової Зеландії.[13]
Примітки Редагувати
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ United States: Crisis In The Crimea: Sanctions Update 3 — Mondaq, 2014.
- ↑ US Sanctions 2.0; "Additional Costs" Levied On Russian Banks & Billionaires - Full List // Zero Hedge / D. Ivandjiiski, T. Backshall — 2014.
- ↑ Рижков Микола Іванович. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
- ↑ ЄС оприлюднив список громадян Росії та України, які потрапили під санкції Українська правда, 17 березня 2014
- ↑ США РОЗШИРИЛИ "ЧОРНИЙ СПИСОК" РОСІЯН ОТОЧЕННЯМ ПУТІНА І БАНКОМ "ГАЗПРОМУ" Українська правда, 20 березня 2014
- ↑ Николай Рыжков награжден почетной медалью армянского парламента за развитие армяно-российских отношений // Новости — Армения, 05/12/2008(рос.)
- ↑ Николаю Рыжкову присвоено звание «Национальный Герой Армении» // Новости — Армения, 06/12/2008(рос.)
- ↑ Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1121/2004 «Про нагородження М. Рижкова орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО ИПП «Промінь», 2008, с. 405 — 407 (рос.)
- ↑ DECISIONS COUNCIL DECISION 2014/145/CFSP of 17 March 2014 concerning restrictive measures in respect of actions undermining or threatening the territorial integrity, sovereignty and independence of Ukraine.
- ↑ а б РИЖКОВ Микола Іванович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 30 березня 2023.
Джерела Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рижков Микола Іванович |
- Савченко В. Наш Дзержинськ.-Донецк,2008
- Біографія Рижкова М. І.
Посилання Редагувати
- Рижков // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.