Рейнбот Віктор Євгенович
Ві́ктор Євге́нович Рейнбот (1 червня 1869 — 16 червня 1956) — юрист, політичний діяч, дійсний таємний радник.
Віктор Євгенович Рейнбот | |
Народження: |
1 червня 1869 Петербург |
---|---|
Смерть: |
16 червня 1956 (87 років) Ніцца, Франція |
Освіта: |
Училище правознавства ![]() |
Батько: |
Q118104713? ![]() |
Мати: |
Q118104777? ![]() |
Нагороди: |
Біографія
ред.Народився у сім'ї дворянина Полтавської губернії в Петербурзі. У 1890 році закінчив Імператорське училище правознавства у чині Х класу (колезький секретар). Після цього, з 1891, служив у Харківській судовій палаті при прокуророві Закревському, після переведення якого до Сенату у 1894 був призначений на посаду судового слідчого в Усть-Медведицькій. Потім, займав посади прокурора у Костромі та Нижньому Новгороді (квітень 1906 — липень 1909), голови окружного суду Лібави. У 1914 став головою Петербурзького окружного суду. Став відомий завдяки своїй протидії намаганням закрити справу Манасевича-Мануйлова[1].
Під час революційних подій у Петрограді виїхав до України. Після гетьманського перевороту, спершу завідувач Головним управлінням місцями ув'язнення. Пізніше, товариш міністра, з 24 жовтня 1918 року — тимчасово керуючий міністерством внутрішніх оправ. 31 (18) жовтня видав циркуляр з мотивуванням необхідності боротьби з діяльністю таємних та легальних організацій та партій, які виступають проти існуючого ладу: РКП(б), «Всеукраинская организация коммунистов (большевиков)», анархістів, лівих російських соціалістів-революціонерів, лівих українських есерів, правих російських есерів, котрі прагнули утворити в Україні військові організації для підготовки збройного повстання проти гетьманської влади. Мали бути проведені обшуки та арешти серед їхніх членів. Інші існуючі в Україні партії та організації мали перебувати під контролем влади. По проголошенні федерації з Росією — міністр юстиції в кабінеті Гербеля, з 14 листопада 1918, генеральний прокурор Української держави.
Заарештований Директорією, був вивезений до Одеси на вимогу французьких сил, разом з іншими заарештованими членами уряду Гетьманату, і там звільнений. Жив у еміграції: спочатку у Варшаві, останні двадцять років прожив у Ніцці. Служив у банку; член Союзу російських адвокатів. В 1930-х входив до складу членів Комітету правознавців. 1950 року в правлінні Російського дому департаменту Приморські Альпи. Помер у 1956 році.
Примітки
ред.- ↑ «Императорское Училище Правоведения и Правоведы в годы мира, войны и смуты» Н. Л. Пашенный. Издание Комитета Правоведской Кассы. Мадрид, 1967, 457 с. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 7 липня 2009.
Джерела та література
ред.- Чисніков В. М. Рейнбот Віктор Євгенович [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 172. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 651.
- Будинок-музей Марини Цвєтаєвої (рос.) [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Рейнбот [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |