Відкрити головне меню

Рахманін Сергій Іванович

Сергі́й Іва́нович Рахма́нін (*17 квітня 1969, Харків) — народний депутат України IX скликання, фізична особа-підприємець[1], який фактично працював заступником головного редактора газети «Дзеркало тижня»; член Всеукраїнської комісії з журналістської етики з вересня 2001 року; автор і ведучий програми «Гра У Класику» на телеканалі ZIK, телеведучий на Першому національному телеканалі.

Рахманін Сергій Іванович
Народився 17 квітня 1969(1969-04-17) (50 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Громадянство до  1991 — СРСР СРСР,
від 1991 — Україна Україна
Місце проживання Київ
Діяльність журналіст, публіцист, телеведучий
Alma mater КНУ: факультет журналістики (випуск 1993)
Посада голова фракції партії «Голос» у Верховній Раді України
Партія Голос
Нагороди Людина року в номінації журналіст року.
Україна Народний депутат України
9-го скликання
Голос 29 серпня 2019

БіографіяРедагувати

Народився 17 квітня 1969 року в Харкові. У 1983—1987 роках працював позаштатним кореспондентом київської газети «Молода гвардія», у 1989—1990 — її постійним позаштатним кореспондентом, у 1991—1992 роках — її кореспондентом.

У 1986 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, який закінчив у 1993 році. Служив в армії.

У 1992 році був кореспондентом журналу «Ранок». З 1992 до 1998 року працював репортером, кореспондентом, спецкором, заступником редактора редакції політики, редактором редакції політики, заступником головного редактора газети «Київські відомості».

З жовтня 1998 року — редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня».

З 12.10.2001 по 27.06.2019 був фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності — індивідуальна мистецька діяльність (Код КВЕД 90.03)[2].

У 2001 році виступив співзасновником громадської організації «Хартія-4». У 2002—2003 роках був членом журналістського страйкому.

Автор книги «Руки, качающие колыбель демократии» (2002), сценарію документального фільму «Незалежність. Український варіант» (2003).

У липні 2012 року після прийняття законопроекту «Про засади державної мовної політики» оголосив голодування. Під час сутичок біля Українського дому в нього стався серцевий напад[3].

Із червня 2014 року веде на телеканалі ZIK програму «Гра У Класику»[4].

04.08.2014 разом зі Святославом Вакарчуком та іншими став співзасновником Громадської організації «Люди Майбутнього»[5].

Був помічником на громадських засадах у народних депутатів України: Мусіяка Віктора Лаврентійовича[6] та Філенка Володимира Пилиповича.

Кандидат у народні депутати від партії «Голос» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку.[7]

Голова депутатської фракції партії «Голос»[8]. Член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки[9]. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

РодинаРедагувати

Дружина Кіра Юріївна Івашова, дві дочки: Варвара (1996) та Юстина (2005)

НагородиРедагувати

Лауреат Всеукраїнського фестивалю журналістики (1997).

Переможець загальнонаціональної програми «Людина року — 99» в номінації «Журналіст року».

Переможець Всеукраїнського фестивалю журналістики (1999).

Лауреат програм «Людина року — 97», «Людина року — 2001».

Переможець конкурсу «Журналістська думка» (2001), лауреат конкурсу «Журналістська думка» (2002).

Лауреат першого загальноукраїнського конкурсу політичної сатири «Золота ратиця» (2002).

Лауреат премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» (2004).

Лауреат премії Телетріумф в номінації «Дебют» (2008).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати