Рахманін Сергій Іванович
Частина інформації в цій статті застаріла. (вересень 2020) |
Сергі́й Іва́нович Рахма́нін (* 17 квітня 1969, Харків) — народний депутат України IX скликання, фізична особа-підприємець[1], який фактично працював першим заступником головного редактора газети «Дзеркало тижня», член Всеукраїнської комісії з журналістської етики з вересня 2001 року. Ексголова фракції партії «Голос» у Верховній Раді України. Колишній автор і ведучий програми «Гра у класику» на телеканалі ZIK, співпрацю з яким Рахманін припинив після купівлі телеканалу Тарасом Козаком.[2]
| Рахманін Сергій Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 17 квітня 1969 (55 років) Харків, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство | до 1991 —  СРСР,від 1991 —  Україна |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | журналіст, публіцист, телеведучий |
| Галузь | політик |
| Alma mater | КНУ: факультет журналістики (випуск 1993) |
| Членство | Верховна Рада України IX скликання |
| Посада | народний депутат України |
| Партія | Голос |
| Нагороди | Людина року в номінації журналіст року. |
| |
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 9-го скликання | |||
| Голос | 29 серпня 2019 | — | |
|
| |||
Біографія
ред.Народився 17 квітня 1969 року в Харкові. У 1983—1987 роках працював позаштатним кореспондентом київської газети «Молода гвардія», у 1989—1990 — її постійним позаштатним кореспондентом, у 1991—1992 роках — її кореспондентом.
У 1986 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, який закінчив у 1993 році. Служив в армії.
У 1992 році був кореспондентом журналу «Ранок». З 1992 до 1998 року працював репортером, кореспондентом, спецкором, заступником редактора редакції політики, редактором редакції політики, заступником головного редактора газети «Київські відомості».
З жовтня 1998 року — редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня».
З 12.10.2001 по 27.06.2019 був фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності — індивідуальна мистецька діяльність (Код КВЕД 90.03)[3].
У 2001 році виступив співзасновником громадської організації «Хартія-4». У 2002—2003 роках був членом журналістського страйкому.
Автор книги «Руки, качающие колыбель демократии» (2002), сценарію документального фільму «Незалежність. Український варіант» (2003).
У липні 2012 року після прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» оголосив голодування. Під час сутичок біля Українського дому в нього стався серцевий напад[4].
З червня 2014 по червень 2019 року веде на телеканалі ZIK програму «Гра у класику»[5].
04.08.2014 разом зі Святославом Вакарчуком та іншими став співзасновником Громадської організації «Люди Майбутнього»[6].
Був помічником на громадських засадах у народних депутатів України: Мусіяки Віктора Лаврентійовича[7] та Філенка Володимира Пилиповича.
Кандидат у народні депутати від партії «Голос» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку.[8]
Голова депутатської фракції партії «Голос»[9]. Член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки[10]. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі.
Родина
ред.Дружина Кіра Юріївна Івашова, дві дочки: Варвара (1996) та Юстина (2005)
Нагороди
ред.Лауреат Всеукраїнського фестивалю журналістики (1997).
Переможець загальнонаціональної програми «Людина року — 99» в номінації «Журналіст року».
Переможець Всеукраїнського фестивалю журналістики (1999).
Лауреат програм «Людина року — 97», «Людина року — 2001».
Переможець конкурсу «Журналістська думка» (2001), лауреат конкурсу «Журналістська думка» (2002).
Лауреат першого загальноукраїнського конкурсу політичної сатири «Золота ратиця» (2002).
Лауреат премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» (2004).
Лауреат премії Телетріумф в номінації «Дебют» (2008).
Примітки
ред.- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
- ↑ Журналіст Сергій Рахманін заявив, що припиняє співпрацю з каналом ZIK [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.], Детектор медіа (14 червня 2019)
- ↑ Безкоштовний запит | МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. usr.minjust.gov.ua. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 30 серпня 2019.
- ↑ Під Українським домом у голодуючого журналіста стався серцевий напад [Архівовано 7 липня 2012 у Wayback Machine.], УНІАН (4 липня 2012)
- ↑ Гра У Класику" на ZIKy — політичний ребус від Сергія Рахманіна. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 20 січня 2015.
- ↑ Відкритий реєстр юридичних осіб, без капчі та реєстрації. Відкритий реєстр юридичних осіб (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.
- ↑ Посіпаки: Мусіяка Віктор Лаврентійович, помічники народного депутата України. posipaky.info. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.
- ↑ Журналіст Сергій Рахманін приєднався до партії Вакарчука [Архівовано 8 червня 2019 у Wayback Machine.] Громадське телебачення (8 червня 2019)
- ↑ Разумков назвав прізвища голів фракцій [Архівовано 31 серпня 2019 у Wayback Machine.] Depo.ua (29 серпня 2019)
- ↑ Парламент затвердив список своїх комітетів і їх склад. ХТО В ЯКОМУ [Архівовано 30 серпня 2019 у Wayback Machine.] Новинарня (29.08.2019)
Джерела
ред.Посилання
ред.
- Рахманін: «А на мене дивиться снайпер через оптичний приціл», Телекритика (3 липня 2008)
- Збірка інтерв'ю з Сергієм Рахманіним [Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]