Кривенко Олександр Анатолійович
Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (травень 2020) |
Олекса́ндр Криве́нко (13 травня 1963, Львів — 9 квітня 2003, Скибин, Київська область, Україна) — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч.
Олександр Кривенко | |
---|---|
Ім'я при народженні | Олександр Анатолійович Кривенко |
Народився | 13 травня 1963 Львів, Україна |
Помер | 9 квітня 2003 (39 років) Скибин, Броварський район, Київська область, Україна ·загибель в автокатастрофі |
Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Діяльність | журналістика, політика |
Галузь | журналістика[2], публіцистика[2] і політична діяльність[2] |
Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
Знання мов | українська[2] |
Конфесія | греко-католик |
У шлюбі з | Марія Кривенко |
Діти | Оксана (1985), Соломія (1990), Анастасія (1990), Орися-Марія (1990) |
|
Редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.
Життєпис
ред.Юність
ред.Народився у Львові, в родині переселенців з Вінниччини.
- 1987 — закінчив Львівський університет ім. І.Франка (філологічний факультет). Працював на кафедрі української літератури.
Політична і громадська діяльність
ред.- Був одним з організаторів та активістів «Товариства Лева». Брав участь у створенні «Меморіалу», Товариства української мови.
- Вересень 1989 року — делегат Установчого з'їзду Руху
- 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання, голова комісії з проблем молоді.
- 1996 — несподівано для багатьох Кривенко стає радником прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, заступником керівника прес-служби уряду, входить до Експертної ради при керівникові уряду. Майже у той же період Кривенко був членом Політради Народно-демократичної партії. Проте невдовзі НДП почала вимагати відставки Лазаренка, і після його звільнення Кривенко залишає державну службу. Брав участь у передвиборчій кампанії партії «Громада».
- З червня 2001 року — президент громадської організації «Хартія 4».
- З березня 2001 року — директор українсько-польського журналістського клубу «Без упереджень».
- Кінець 2001 року — повернувся до активної політики. Був членом президії Громадського комітету опору «За правду!», протягом кількох місяців виконував обов'язки прес-секретаря Форуму національного порятунку. Але внаслідок незгоди з діями і намірами деяких учасників ФНП залишив посаду.
Журналістська діяльність
ред.- 1988 — організатор і редактор самвидавчого збірника статей «Віко» (вийшло 2 чи 3 його номери).
- З квітня 1989 року — організатор і редактор самвидавчої газети «Поступ», у 1990–1991 рр. — власний кореспондент журналу «Пам'ятки України».
- З липня 1991 року до квітня 1995 р. — головний редактор газети «Post-Поступ».
- З травня по листопад 1995 року працював головним редактором інформаційних програм — «Вікна», «Вікна в світ» — Міжнародного медіа центру «Інтерньюз», у 1996 році став головним редактором Телевізійного інформаційного агентства «Вікна».
- Кінець 1997 року — брав участь у заснуванні львівської щоденної газети «Поступ», певний час був її шеф-редактором (грудень 1997 — січень 1998).
- З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1.
- З березня 1999 р. до грудня 2000 р. був головним редактором щотижневого журналу «Політика і культура (ПіК)», який видавав Зіновій Кулик.
- З лютого 2002 року Кривенко очолював незалежний проєкт інформаційно-розмовного радіо «Громадське радіо», яке вело мовлення в інтернеті, на хвилях регіональних радіостанцій та у 2004—2005 рр. на хвилях інформаційно-розмовного радіо «Ера-ФМ». Домагався отримання ліцензії на радіомовлення для «Громадське радіо», але без успіху.
Загибель
ред.Загинув у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року вночі о 2:20 в автокатастрофі на трасі Київ — Чернігів — Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку українським телеоператором Тарасом Процюком. За кермом автомобіля «Фольксваген гольф», в якому їхав Кривенко, був співробітник Офісу координатора проєктів ОБСЄ в Україні Гізо Грдзелідзе, який теж загинув.
Того ж трагічного дня пам'ять Кривенка вшанували хвилиною мовчання у Верховній Раді України під час відкриття ранкового засідання. Глибокі співчуття родині, друзям і колегам загиблого висловив і Президент України Леонід Кучма.
Похований на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові, його могила розташована біля центрального входу.
Творчий доробок
ред.Більшу частину його творчого доробку складають статті та есеї. Співавтор (разом з Володимиром Павлівим) культової[джерело?] книжки «Енциклопедія нашого українознавства».
Був членом асоціації «Нова література», віце-президентом Асоціації українських письменників.
Пам'ять
ред.У пам'ять про О. Кривенка його львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію «За поступ у журналістиці» його імені українському журналістові — носієві вартостей, що їх плекав Олександр. При цьому в Українському католицькому університеті відбувається «Лекція Свободи» пам'яті Олександра Кривенка.
Єдине, чого б я дуже хотів, щоби пам'ятали про цих людей, щоби хто-небудь, коли-небудь сказав би фразу, яку завжди промовляють у таких випадках: ми стояли на плечах гігантів. Бо вони були такими. І Україна поки що не оцінила їх, — відомий український журналіст Микола Вересень в інтерв'ю[3] інтернет-виданню «Главред», 17.04.2008 р.
Тексти Олександра Кривенка
ред.- О. Кривенко. Марґінальна моя Україна.
- О. Кривенко. У зловісному карнавалі брехні [Архівовано 22 серпня 2010 у Wayback Machine.]
- О. Кривенко, В. Павлів. Енциклопедія нашого українознавства. А — І. 1997
- О. Кривенко, В. Павлів. Енциклопедія нашого українознавства. К — П. 1997
- О. Кривенко, В. Павлів. Енциклопедія нашого українознавства. Р — Я. 1997
- Антологія публікацій у газеті «Пост-Поступ» (передмова О. Кривенка)
Одне з останніх інтерв'ю:
- Олександр Кривенко: "Росія мене не цікавить". Українська правда. 9 квітня 2003. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 23 вересня 2018.
Примітки
ред.- ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 139. — ISBN 978-966-8955-00-6
- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 червня 2011.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Посилання
ред.- Олександр Кривенко: Найбільшим проектом є люди [Архівовано 30 вересня 2006 у Wayback Machine.]
- Володимир Павлів. Синдром програної війни. 12 есе про Олександра Кривенка [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Андрій Квятковський. Невгамовний // Українська правда. — 2003.
- Ігор Марков. Як він став Кривенком [Архівовано 28 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Вахтанг Кіпіані. Життя у «Поступі» [Архівовано 2 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Олександр Кривенко: редактор від Бога і «вічний революціонер» [Архівовано 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]
- Хто вилікує українську журналістику?..
- Бути українцем — це спокута [Архівовано 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Загинув президент «Громадського радіо» Олександр Кривенко
- В автокатастрофі загинув президент «Громадського радіо»
- Тихо! Йде останній ефір… [Архівовано 12 травня 2006 у Wayback Machine.]
- Олександр Кривенко похований у суботу на Личаківському кладовищі
- На Личаківському цвинтарі встановлять пам'ятник журналісту Кривенку[недоступне посилання з липня 2019]