Відкрити головне меню

Петро Йосифович Процик (нар. 9 березня 1947(19470309), Лопушани, Зборівський район, Тернопільська область, Українська РСР) — український військовий діяч, заступник Начальника Генштабу ЗСУ у 1997—2002 роках, генерал-лейтенант, радник голови Народного руху України (2004—2013), член Громадської ради при Міністерстві оборони України (2005—2013), Міністерстві соціальної політики (2010—2013) та колегії Громадської Ліги «Україна-НАТО», заступник голови Ради Всеукраїнського союзу громадських об'єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів.

Петро Йосифович Процик
UA-OF7-MAJ-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-лейтенант
Фото Процика Петра Йосифовича.jpeg
Загальна інформація
Народження 9 березня 1947(1947-03-09) (72 роки)
Лопушани, Тернопільська область, УРСР
Військова служба
Роки служби 1965—2003
Приналежність Україна Україна
Рід військ Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні Сили України
Війни / битви Війна в Афганістані
Командування
Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України
1997 — 2003
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військову службу Україні»
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден Червоної Зірки

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 березня 1947 року в селі Лопушани, нині Зборівського району Тернопільської області. Навчався у Лопушанській початковій та Оліївській середній школах, останню з яких закінчив 1965 року. Закінчив Харківське танкове командне училище 1968 року та загальновійськову академію 1976 року, вищі академічні курси ВАГШ ЗС колишнього СРСР 1990 року, курс національної безпеки у Гарвардському університеті 1998 року.

Військова службаРедагувати

Військову службу проходив у тодішніх Прикарпатському, Забайкальському (10 років) й Одеському військових округах на командних та штабних посадах, у тому числі начальника розвідки дивізії, з 1977 року у штабах округів, а з 1988 року — заступник начальника оперативного управління штабу ОдВО.

З серпня 1985 по серпень 1988 року брав участь у війні в Афганістані у складі групи радників Генерального штабу національних збройних сил, надавав допомогу в організації підготовки, бойового застосування та керівництва збройними силами Афганістану. Брав участь у бойових діях частин афганської армії у провінціях Герат, Логар, Кандагар, Хост, Фарах, Кундуз, Кунар, Пактія, Пактика тощо.

З отриманням Україною незалежності, працюючи у групі першого Міністра оборони України Костянтина Морозова, брав участь у розробці початкових документів зі створення Збройних сил України. У ЗСУ службу продовжив на посаді заступника начальника оперативного управління штабу ОдВО. З 1993 року — начальник оперативного управління — заступник начальника штабу того ж округу (потім Південного оперативного командування), котрий на той час керував військами, дислокованими у центральній, північно-східній, східній і південній частинах України на двох третинах її території. Організовував розробку першого оперативного плану застосування військ округу, планування бойової готовності, підготовки штабів і військ та їх повсякденної діяльності.

На посаді заступника начальника Генштабу ЗС України координував питання організації управлінської діяльності у вищих ланках державного військового управління, планування будівництва, розвитку і застосування ЗС, організації воєнно-наукової роботи, взаємодії з органами державної влади, міжнародного військового співробітництва, законотворчої роботи з проблематики національної безпеки і оборони. Очолював робочі групи з розробки проектів нової редакції Воєнної доктрини, законів «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України» й інших державних документів у сфері національної безпеки й оборони.

Запроваджував систему оборонного планування та планування оборонних ресурсів. Керував створенням Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами. Керівник групи з імплементації міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України.

Закінчив військову службу 2003 року на посаді першого заступника начальника штабу Головного управління розвідки, звільнений у запас за станом здоров'я. Військовий експерт. Опікується питаннями національної безпеки, оборони, у тому числі євроатлантичною інтеграцією, проблематикою тимчасового базування Чорноморського флоту Росії на території України.

НагородиРедагувати

Сім'яРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати